Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 594

У Мамонтова, в його завзятих, але розбещених донських полках нараховувалось багато більше шабель. Але він не шукав зустрічі з Будьонним, він боявся досвідченого противника, який гнався за ним; це була вже не партизанська кіннота, але найстрашніше, з чим не дай боже зустрітися, зіткнутися в чистім полі, — регулярнії російська кавалерія. Будьонний рухався повільніше, але розумніше, — то вибирав коротку або зручнішу дорогу, то відтискав Мамонтова в такі місця, де трудно було добути фураж або свіжих коней.

День за днем тривала ця погоня, смертельна гра двох могутніх кіннот. Димами з загравами в осінніх туманах позначався шлях Мамонтова. Він накидався на тилові частини червоних і поквапливо відскакував убік. І нарешті Будьонний обманув і наздогнав його. Раннім ранком, тільки-но забовваніли вугільні обриси старих верб на городах, Семен Михайлович вдерся з ескадроном в невеличке сільце, де ночував Мамонтов.

Але зараз же на другому кінці сільця з воріт вилетіла рижа тройка і ЇТочала втікати. У відкритій колясці, обернувшись на сидінні, Мамонтов, з непокритою головою, в незастебнутій шинелі, кілька разів вистрілив по головному вусатому вершнику в чорній бурці, що скакав за ним, — він упізнав Будьонного, але карабін танцював у нього в руках. За тройкою погнались, але рижі донські коні, як вітер, понесли коляску.

По дворах ще лунали дикі вигуки, брязкіт зброї, по одинокі постріли, — це на смерть билися козаки особистої генеральської охорони. Будьоннівці, обшукуючи село, почали виганяти з усіх закапелків на вулицю якихось переляканих людей, — хто був у підштанках, хто, з остраху, в одному чоботі. Виявилось — музиканти. їх обступили, почали з них сміятися. Під’їхав Семен Михайлович і, дізнавшись, в чому річ, наказав їм принести інструменти.

Бачачи, що більшовики не рубають їх шаблями, а тільки сміються, музиканти побігли, швидко повдягались і принесли свої фанфари, величезні гелікони, труби, корнети, — всі труби у них були з чистого срібла. Будьоннівці, дивуючись, цмокали язиками. Оце так здобич!

— Ну що ж, — сказав Семен Михайлович, — з паршивої собаки хоч шерсті жмут… А вмієте ви грати «Інтернаціонал»?

Музиканти могли грати все, що завгодно, — серед них були учні московської консерваторії, які вже півтора року, — шукаючи заробітку й білих пампушок, — бігали з міста до міста, рятуючись від погромів, заповнення анкет і вуличної стрільби, поки в Ростові їх не мобілізували. Капельмейстер з губчастим носом, насиченим алкоголем, заявив навіть, що він старий переконаний революціонер. Дивлячись на його сизо-ліловий ніс, йому повірили, що шкодити не буде.