Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 537

Чугай, Мирон Іванович, Рощин, Маруся, Сашко, Чиж і десяток товаришів відступали останніми. Волочачи кулемет, вони перебігали від рогу до рогу, від прикриття до прикриття. Сірі папахи самокишців раз у раз висувалися неподалік від під’їздів. Залишалось найтяжче — ступити на міст, де не було ніякого захисту, крім трупів та покинених вузлів… Чугай обернув кулемет, приліг за щитком, залишивши біля себе Сашка, і крикнув до всіх інших: «Біжіть прудко…» Під гуркіт кулемета, що працював, поки не розтопиться ствол, усі побігли.

На самій середині мосту Маруся спіткнулася й пішла важко, невпевнено, Рощин наздогнав її, підтримав, вона здивовано глянула, щось хотіла вимовити І тільки дивилась на нього. Рощин, присівши, підняв її, як беруть дітей, на руки. Маруся все важче тулилася до нього. Ось і кінець мосту, — по стегну Вадима Петровича вдарило ніби залізною палицею. Він силкувався вдержатися на ногах, щоб не впустити, не зробити боляче Марусі. Ззаду надбіг Чугай. Рощин — йому: «Впущу ж, візьми її…» І зараз же з нього збило шапку і почало темніти в очах. Він ще чув голос Чугая:

— Сашко, не можна його кидати…

XVI

«Розбійники» були поставлені аж у лютому, під час короткого перепочинку Качалінського полку. Довгі переходи в мороз і завірюхи, коли попереду замість теплої ночівлі розливалася під хмарами похмура заграва і в засніжених степах не знайти було тріски — обігріти заклякле тіло біля вогнища, затяжні бої, вранішні тривоги, люті короткі сутички з козаками, — все залишилось позаду. Мамонтов з залишками потріпаних полків був далеко за Доном. Армія його танула. Йому більше не вірили: даремно він поклав у землю десятки тисяч — цвіт Донського війська — в трьох наступах на Царицин.

Качалінці, зайнявши без бою велику станицю, яка замирилася, повеселішали: попоїли ситно і виспались тепло. Попереду — весна, а там і кінець, може, затяжній війні.

Півтора місяця тяжкого походу виснажили Дашу, — їй і на думку не спадало братися знову за цей спектакль. Театральне майно розгубилося, кілька чоловік з трупи було поранено, пропала й сама книжка з п’єсою. Даші хотілося хоч кілька вечорів побути в теплі з Іваном Іллічем, посидіти коло нього, — без слів, без думок, збуваючи в сутінках тихий спокій під безсонну пісеньку того самого цвіркуна під грубкою.

Треба було попрати й полатати білизну, віддати підшити Івану Іллічу валянки. Трохи опорядити себе, а то й чоловік, і всі на світі, та й сама вона в тому числі забули, що вона жінка. Першого ж вечора Даша й Горпина ішли з лазні по замерзлих калюжах, легкий мороз віяв коло гарячих, розпарених щік, — от було щастя! Вони з Горпиною поставили самовар, приготували вечерю. Іван Ілліч і Іван Гора теж повернулися з лазні, і вчотирьох сіли за стіл, — чоловіки кректали від задоволення, борщ же який запашний, з самовара ж так хороше пахло! Іван Гора сказав: