Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 531

— Ти що тут робиш? — спитав Чиж.

— Що я роблю? — скорботно відповів чоловік. — Жду, коли мене вб’ють.

— Іди додому.

— Чого я піду додому? Пан Папрікакі скаже: що дорожче — твоє паршиве життя чи мій магазин… То краще я вмру коло магазину…

Не встигли вони одійти, сторож висунув бороду з-за дверного виступу:

— Молоді люди, там далі вбивають…

Коли дійшли до рогу, над головами по штукатурці різонула черга з кулемета. Нагнувшись, побігли в бічну вулицю і притулились у заглибині воріт. Важко дихаючи, побачили й полічили: на перехресті, на брукові лежало сім трупів і відкинені гвинтівки. Тут нарвався на вогонь один з робітничих загонів. Роберт, усміхаючись і роздільно, з злістю, вимовляючи слова, сказав:

— Ріжуть з горища готелю «Асторія». Пропоную ліквідувати цю точку.

Пропозиція здалася слушною. Готель «Асторія», де два місяці жив Рощин, був по той бік бульвару, підійти до нього можна було тільки під вогнем. Рощин розкинутими руками притиснув товаришів до воріт:

— Тільки по одному, з інтервалами, швидко, риску ніякого.

Нагнувшись, майже падаючи, він пробіг до перехрестя і приліг за труп. З горища «Асторії» стукнуло два рази. Схопившись, він кинувся зигзагами, як заєць, до тополь, на середину бульвару. З горища з запізненням поквап- диво застукало, але він був уже в «мертвому» просторі. Прихилившись до стовбура тополі, знявши шапку, витер нею обличчя, набрав повітря, крикнув:

— Сашко, біжи ти…

В дзеркальні двері готелю довелося постукати ручними гранатами, — тоді з середини відсунули комод і двері відчинили. Роберт одіпхнув солідного швейцара, що загорлав був: «Ромка, куди ти, стерво…», — і кинувся з піднятою гранатою. У вестибюлі було повно постояльців, що спустилися з усіх поверхів, — забачивши романтично настроєного юнака з гранатою і за ним ще трьох озброєних, публіка мовчки почала втікати вгору по сходах. Ті, що засапались, прилипали до поручнів. Рощин, піднімаючись по сходах, упізнавав багатьох. І його впізнали, — якби можна було убити поглядом, він би сто разів упав мертвим. Один тільки благодушний поміщик, той, на чиїй шиї висіло три незаміжні дочки, вийшовши з запізненням із свого номера, де він у цей час обідав всухом’ятку, мало не вхопив Рощина в обійми, дихнувши на нього мадерою:

— Голубчику, Вадиме Петровичу, то це ви, а мої дівки торохтять, нібито якісь більшовики вдерлися.

Але слова завмерли у нього, коли він побачив величезного Сашка з кривавими подряпинами на щоках, і прикрите козирком око водопровідника, і веселого, рожевого, але мало схильного до класової поблажливості Чижа…

Водопровідник знав у готелі всі ходи й виходи. Коли вибігли на третій поверх, він повів на чорні сходи і звідти — на горище. Залізні двері туди були відхилені… «Тут вони», — прошепотів він і, рвучко відчинивши двері, кинувся з такою злістю, наче ждав цього все життя… Коли Рощин, нахиляючись у темряві під балками, добіг до слухового вікна, Роберт усе колов штиком якогось чоловіка в шубі, що лежав ниць біля кулемета.