Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 513

Голоси за столом:

— Ясніше, будь ласка…

— Жінки увечері — в театрі, в ресторані — прикривають зверху тільки те, що неістотне; точніше, весь їх одяг — це дві вузькі смужки матерії, на яких тримається коротенька спідниця. Весь шик у відкритих ногах, — у парижанок вони прекрасні. При чому тут нижня білизна? Для чогось же ми терпіли нестатки в окопах, чорт візьми! Але все це дрібниці. Париж сьогодні — це місто-переможець. Він похмурий, він погано заметений, але весь пронизаний тривожними і двозначними розмовами. Париж виграв світову війну, він готується виграти світову контрреволюцію.

Троє за столом тихо сказали: «Браво!» Четвертий утримався, бо був заклопотаний скачуванням хлібної кульки. П’ятий з невиразною усмішкою непевно здвигнув плечем.

— Париж сьогодні — це лігво розлюченого тигра. Клемансо прагне помсти: раніш, ніж буде підписаний мир, — а це станеться ще не скоро, — Німеччина зазнає всіх страхіть голодної блокади. У неї назавжди вирвуть зуби й обріжуть пазури. В одній приватній розмові Клемансо сказав: «Я вб’ю у німців саму надію стати чимось інакшим, крім заштатної країни. Гороху та картоплі у них вистачить, щоб не вмерти з голоду». Але, панове, п’ятдесят років тому Клемансо, крім приниження від сорому під Седаном, зазнав приниження від жаху перед Паризькою комуною. Одного разу на сніданку журналістів він поринув у спогади і розказав про своє враження, коли на Вандомському майдані побачив уламки колони великого імператора, зваленої комунарами з допомогою безлічі канатів і лебідок: «Я був вражений не самим фактом руйнування, а ідеєю, яка запалила французьких робітників зробити це. На цивілізацію насувається смертельна небезпека, її можна віддалити, але вона прийде, і прийде в той день, коли в руки народові дадуть зброю. Це буде день нашого реваншу за Седан, день, коли нам доведеться битися на два фронти…» Панове, Клемансо мав рацію: в Париж повертаються демобілізовані. Вони переступили через страхіття Вердена і Сомми, і будувати барикади та битися на вулицях для них лише розвага. По всіх шинках, збираючи коло стойки слухачів, вони кричать, що їх обдурили: ті, хто бився, дістали нашивки, хрести і протези, а ті, за кого вони бились, загребли в кишені мільярди чистими грошиками… З крикунами цокаються буржуа, розорені інфляцією. Паризькі передмістя схвильовані. Заводи спинені. Війська паризького гарнізону загадкові. В Німеччині — хаос революції, соціал-демократи ледве стримують її натиск. Угорщина не сьогодні-завтра оголосить Ради… Англія б’ється в паралічі страйків, — уряд Ллойд Джорджа старається лише лавірувати між рифами. Погляди всіх звернені на Клемансо. Він один розуміє, що смертельного удару всій європейській революції має бути завдано у вас, в Москві: італійські рибаки, коли витягають з сіті восьминога, перегризають йому зубами повітряний мішок, — щупальці його з страшними присосками повисають безсило.