Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 185

— Відкрити фронт німцям… Віддати батьківщину на пограбування! — крикнув Телєгін.

— Батьківщини у нас з вами більше нема, — є місце, де була наша батьківщина. — Рощин стиснув руки, що лежали на скатерці. — Велика Росія перестала існувати з тієї хвилини, коли народ кинув зброю… Як ви не хочете зрозуміти, що вже почалось… Микола-угодник вам тепер поможе? — та йому ж і молитися забули… Велика Росія тепер — гній під оранку… Все треба наново: військо, державу, душу треба іншу втиснути в нас…

Він сильно втягнув повітря крізь ніздрі, упав головою в руки на стіл і глухо, собачим, грудним голосом заплакав…

Того вечора Катя не пішла ночувати додому — Даша поклала її з собою в одну постіль; Івану Іллічу постелили в кабінеті; Рощин, після тяжкої для всіх сцени, вийшов на балкон, змок і, повернувшись в їдальню, просив пробачити йому; справді, найрозумніше було лягти спати. І він заснув, ледве встигнувши роздягнутись. Коли Іван Ілліч навшпиньках зайшов погасити у нього лампу, Рощин спав на спині, поклавши на груди руки, долоню на долоню; його худе обличчя з міцно заплющеними очима, із зморшками, що різко проступали від синюватого світанку, було як у людини, що перемагає біль.

Катя і Даша, лежачи під одною ковдрою, довго розмовляли пошепки. Даша час від часу прислухалась. Іван Ілліч все ще не міг угамуватися у себе в кабінеті. Даша сказала: «От, все ходить, а о сьомій годині треба на завод…» Вона вилізла з-під ковдри і босоніж побігла до чоловіка. Іван Ілліч, лише в штанах зі спущеними підтяжками, сидів на посланому дивані і читав величезну книгу, тримаючи її на колінах.