Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 148

Особливо злі були всі на те, що в міських пекарнях до хліба почали домішувати потеруху, і на те, що на базарах по кілька днів іноді не бувало м’яса, а як бувало — то смердюче; картоплю привозили мерзлу, цукор — з гряззю, і до того ж — продукти всі подорожчали, а крамарі, скоробагатьки і спекулянти, які нажилися на поставках, платили в цей час по п’ятдесят карбованців за коробку цукерок, по сотні за пляшку шампанського і слухати не хотіли, щоб замирятися з німцем.

Іван Ілліч одержав на влаштування особистих справ триденну відпустку і весь цей час бігав по місту, шукаючи квартиру. Він передивився десятки будинків, — йому ніщо не подобалось. Але в останній день він знайшов саме те, що уявлялось йому тоді в вагоні: п’ять невеликих кімнат з чисто вимитими вікнами на захід. Квартира ця, в кінці Кам’яноострівського, була дорогувата для Івана Ілліча, але він її зараз же найняв і написав про це Даші.

На четверту ніч він поїхав на завод. На чорному від вугільної грязі дворі світились на високих стовпах ліхтарі. Дим з труб вогкістю і вітром збивало до землі, жовтуватим і задушливим чадом було насичене повітря. Крізь напівкруглі величезні й запорошені вікна заводських корпусів було видно, як крутились незліченні шківи й паси трансмісій, рухались чавунні станини верстатів, свердлячи, стружачи, обточуючи сталь і бронзу. Крутились вертикальні диски штампувальних машин. Угорі бігали, злітали в темряву каретки підіймальних кранів. Рожевим і білим світлом палахкотіли горна. Потрясаючи землю ударами, ходила гігантська хрестовина парового молота. З низьких труб виривались у темряву сірого неба стовпи полум’я. Людські постаті рухались серед цього скреготу, гуркоту верстатів…

Іван Ілліч увійшов у майстерню, де працювали преси, формуючи шрапнельні стакани. Інженер Струков, давній знайомий, повів його по майстерні, пояснюючи деякі невідомі Телєгіну особливості роботи. Потім увійшов з ним у дощану конторку в кутку майстерні, де показав книги, відомості, передав ключі і, надягаючи пальто, сказав:

— Майстерня дає двадцять три проценти браку, цієї цифри ви і тримайтесь.

У його словах і в тому, як він здавав майстерню, Іван Ілліч відчув байдужість до справи, а Струков, яким він його знав раніш, був чудовий інженер і гаряча людина. Від цього йому стало прикро, він спитав:

— Знизити процент браку, ви гадаєте, неможливо?

Струков, позіхаючи, похитав головою, насунув глибоко на нечесану голову кашкета і вернувся з Іваном Іллічем до верстатів:

— Плюньте, голубе. Хіба вам не однаково, — ну, на двадцять три проценти вб’ємо менше німців на фронті. До того ж нічого вдіяти не можна — верстати спрацювались, ну їх к чорту!

Він спинився коло преса. Старий коротконогий робітник у шкіряному фартусі поставив під штамп розпечену болванку, рама опустилась, стрижень штампа увігнався, як у масло, в рожеву сталь, майнуло полум’я, рама піднялась, і на долівку упав шрапнельний стакан. І зараз же старичок підніс нову болванку. Другий, молодий високий робітник з чорними вусиками, порався біля горна. Струков, звертаючись до старого, сказав: