Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 120
Олексій Толстой
— Миколо, не цикай.
— Дай мені спокій! Якщо ми втратимо Варшаву, буде така ганьба, що не можна жити. Справді, іноді спадає на думку — чи не краще укласти хоч би перемир’я яке-небудь та й обернути штики на Петербург.
Здалека лунав гудок поїзда, — було чути, як він стуч котів по мосту через той струмок, де недавно відбивався захід сонця: це везли, мабуть, поранених у Москву. Микола Іванович знову шарудів газетою:
— Ешелони відправляються на фронт без гвинті иок, в окопах сидять з палицями. Гвинтівка — одна на кожну п’яту людину. Ідуть в атаку з тими ж палицями, сподіваючись узяти гвинтівку, коли вб’ють сусіда. Ах, чорт візьми, чорт візьми!..
Даша сходила з ганку і спиралась ліктями на хвіртку. Світло з тераси падало на глянсуваті лопухи коло паркана, на дорогу. Мимо, похиливши голову, загрібаючи босими ногами пил, нехотя — з горя, йшов Мотронин син, Петька. Йому нічого більш не залишалось, як вернутися на кухню, дати себе набити і лягти спати.
Даша виходила за хвіртку і поволі йшла до річки Хімки.
Там, у темряві, стоячи на кручі, вона прислухалась, — десь, чутне тільки вночі, дзюрчало джерело; зашурхотіла, покотилась до води і хлюпнула земля з сухої кручі. Збоку непорушно бовваніли чорні дерева, — раптом сонно починало шуміти листя, і знову було тихо. «Коли ж, коли ж, коли?» — неголосно говорила Даша і хрустіла пальцями…
В перших числах червня, в свято, Даша встала рано і, щоб не будити Катю, пішла митися на кухню. На столі лежала купа овочів і поверх неї якась зеленувата листівка, мабуть, торговець овочами взяв її на пошті разом з газетами. Петька, Мотронин син, сидів на порозі і, сопучи, прив’язував до палички курячу ногу. Мотрона розвішувала на акації білизну.
Даша налила в череп’яний таз води, що пахла річкою, спустила з плечей сорочку і знову подивилась, — що воно за чудна листівка? Взяла її за кінчик мокрими пальцями, там було написано: «Люба Дашо, я турбуюсь, чому ні. на один з моїх листів не було відповіді, невже вони пропали?»
Даша швидко сіла на стілець, потемніло в очах, ослабли ноги…
«Рана моя зовсім загоїлась. Тепер я щодня займаюсь гімнастикою, взагалі тримаю себе в руках. А також вивчаю англійську і французьку мови. Обнімаю тебе, Дашо, якщо ти мене ще пам’ятаєш. І. Телєгін».
Даша підняла сорочку на плечі і прочитала листа вдруге:
«Якщо ти мене ще пам’ятаєш!..»
Вона схопилась і побігла до Каті в спальню, відгорнула ситцеву фіранку на вікні.
— Катю, читай вголос!..
Сіла на постіль до переляканої Каті, і, не дожидаючи, прочитала сама, і зараз же схопилась, сплеснула в долоні:
— Катю, Катю, як це жахливо!
— Але ж, слава богу, він живий, Данюшо.
— Я люблю його!.. Господи, що мені робити!.. Я питаю тебе, — коли скінчиться війна?
Даша схопила листівку й побігла до Миколи Івановича. Прочитавши листа, в розпачі, вона вимагала від нього найточнішої відповіді: коли скінчиться війна?
— Голубонько ти моя, та цього ж ніхто тепер не знає.