Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 58
Віктор Тимчук
— Олександре Лаврентійовичу, — Євген закрив папку, — до вас кілька запитань.
— Задавайте, — звів голову.
— Чому Заворотний працює диспетчером?
— А, Заворотний, — кадровик сумно похитав головою. — Він раніше був таксистом, і непоганим, та трапилося з ним нещастя: зламали якісь хулігани йому ногу і порвали сухожилля.
— І зараз ходить з ціпочком?
— Еге, з ціпочком.
— Коли це сталося?
— У січні цього року.
— Знайшли хуліганів?
— На жаль, капітане, ваші колеги теж працюють з проколами. Скалічили хлопця бандити. І якого хлопця! Без нього наш танцювальний ансамбль занепав. Чув, що й дівчина, з якою він мав одружитися, покинула його. Шкода Леоніда.
У Тополюка ледве не вихопилося: «Знайдемо хуліганів!», але стримався, хоч і здогадувався, від кого постраждав таксист. Не любив давати обіцянок, поки не зібрані прямі докази і незаперечні факти. Він попросив Вихованця дізнатися про роботу Заворотного 16-го і 20-го травня і на якій той сьогодні зміні. Кадровик взявся за телефон. А Євгенові вже не сиділося в кабінеті. Таємничий Кривий став реальною людиною.
— Слухайте, капітане: 16-го Леонід працював з 16.00 до 24.00, 20-го — з 8.00 до 16.00, сьогодні теж з восьмої ранку, — повідомив Вихованець.
— Він зараз тут, в центральній диспетчерській?
— Ні. У нас, крім центральної, є два пункти: на залізничному вокзалі й автостанції. Заворотний на вокзалі.
Тополюк подякував Олександру Лаврентійовичу і попросив нікому не казати про їхню розмову. Євгенові нетерпеливилося повідомити добру звістку Бухову, тому він зателефонував з найближчого автомата.
— Привіт, Денисе.
— А, ти, Євгене, — зраділо озвався слідчий. — Сиджу, мов на черені. Ну, що там?
— Є, як і думали, серед диспетчерів. Заворотний Леонід Сергійович, 1964 року народження.
— Нарешті. Бачив його?
— Ні. Він зараз на зміні до 16.00. Тільки фото на анкеті. Подивись у коричневий зошит, чи не «тренувалися рейдери» в січні.
— Хвилиночку… — чув, Денис висунув шухляду, зашарудів папером — гортав. — Ага, ось: 5 січня на вулиці Малиновського. Почав Апостол, але не зборов хлопця, підключився Шейх — теж не здолали, поки не встряв Бірон.
— Значить, вони зламали йому ногу й порвали сухожилля.
— Н-да, троє проти одного… Я оце читаю на них характеристики. Зразкові учні, кожного хоч представляй до нагороди. Їхнє викриття для вчителів і батьків наче бомба. Яка ганьба!
— Двом уже байдуже, — гірко зауважив Тополюк. — Коли привезти тобі Заворотного?
— Після зміни. До того часу я підготуюся до зустрічі.
— До речі, Денисе, він 16-го працював з 16.00, а 20-го з восьмої ранку.
— Виходить, в години загибелі Шейха і Бірона не був на зміні, — відразу зметикував слідчий. — Все збігається, ніби хтось навмисно підтасовує факти.
— Це мене теж насторожує.
— Розберемось, Євгене. Через… шість годин ми або на коні білому, або під конем, — не дуже впевнено закінчив Бухов і квапливо, поки Тополюк не поклав трубки, додав: — Ледве не забув. Експертиза виявила у ямках біля схованки частки гуми. Вони ідентичні тим, що на сорочці Шейха. А в тайнику, в землі, частки срібла. Ти мене зрозумів?