Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 36

Тополюк виклав із шухляди на стіл увесь непотріб. Дно застелене старою газетою, й більше нічого вартого уваги. За виробленою звичкою Євген підняв ріжок газети подивитися, чи під нею чогось нема, і вражено закляк. Не лише він, а й слідчий і Лашко теж круглими очима втупились в шухляду! І було чого: під газетою лежали купюри вартістю сто і п’ятдесят карбованців! Оце знахідка!

— Господи, скільки грошей! — злякано прошепотіла Лашко. — Чиї вони? Невже Віталія?

Слідчий пішов у вітальню.

З’явилася Віра Михайлівна, за нею її співробітниця і Денис. Тужливий погляд телефоністки наткнувся на шухляду, й нараз мати вклякла на місці. У Марії Тарасівни витяглося лице…

— Чиї це гроші? — злякано запитала Шейченко сполотнілими губами, ну достоту як нещодавно Людмила. — Чого в шухляді?

— Вони були тут, — відповіла медсестра. — А хіба ви?..

— Тут? У Віталієвому столі? — недовірливо запитала.

— В столі, — підтвердив слідчий. — І ви не знаєте, звідки взялися? Хто їх сюди поклав?

— Я… я вперше бачу… — І знеможено сіла на ліжко. — Боже, ще якісь гроші… Віталик ніколи мені про них… Де він їх узяв?

— Коли ви купили йому магнітофон? — звернувся Тополюк до Шейченко.

— Не купляла, нема за що. Дав йому пограти Аркадій.

— Апостолов сам вам казав?

— І він, і Віталик.

Вони вже не питали її, чи бачила в сина коштовності. Обережно, щоб не знищити можливі відбитки пальців на купюрах, перелічили гроші. Рівно п’ять тисяч карбованців. Шейченко нетямущими очима дивилася на них, а Марія Тарасівна і Лашко підозріло поглядали на неї.

Написавши відповідні протоколи, вони вилучили гроші і синій блокнот з адресами і номерами телефонів.

У машині Бухов сказав:

— Хм, несподіваний поворот у справі. Завтра зустрінемось з учнями 10 «в» класу. З директоркою домовлено.

— Цікаво, що від них почуємо про Шейченка? Стривай треба заглянути у під’їзди…

Євген увійшов у під’їзд будинку № 24, де жив Біронський, глянув на стіну: на місці знака — сіра пляма штукатурки. У під’їзді будинку № 26, де жив Алостолов, те ж саме.

Він повернувся до машини. Денис запитально подивився на нього.

— Зішкрябали.

Євген підсвідомо чекав якоїсь лихої події.

13

О 17.00 вони вийшли зі школи. Майже дві години тривала розмова з учнями 10 «в» класу. Вчителів не запросили, щоб не було ніякої незручності, тиску і впливу. На жаль, нічого суттєвого учні не повідомили: говорили, наче змовились, те саме, що раніше розповіла директорка, класна керівниця і всі інші, хто спілкувався з Віталієм. До речі, ніхто з учнів не бачив кривого чорнявого хлопця з сірим ціпком. З їхніх слів поставав привабливий образ однокласника.

Мружачись від сліпучого сонця, слідчий сказав:

— Признатись, я чекав саме такого результату.