Читать «Пані Боварі» онлайн - страница 179

Емма замовкла; пан Лере покусував перо; її мовчанка, напевно, стурбувала його, і він озвався знову:

— Хіба, може, цими днями до мене надійде дещиця… Тоді б я зміг…

— Слухайте, — сказала Емма, — як тільки я одержу решту грошей за Барневіль…

— Як?

Дізнавшись, що Ланглуа ще не розрахувався з нею, Лере дуже здивувався. А потім заговорив улесливо:

— То ви кажете, ми можемо дійти згоди?..

— На яких завгодно умовах!

Тоді він заплющив очі, подумав, накидав на папері якісь цифри і, заявивши, що все це йому дуже неприємно, що справа ця паскудна, що він робить це на свою голову, продиктував чотири векселі по двісті п'ятдесят франків: сплачувати їх треба було щомісяця по одному.

— Аби тільки Венсар згодився почекати. А втім, ви знаєте, моє слово тверде, я не люблю нікого водити за ніс.

Потім він показав їй, ніби між іншим, новий крам; на його думку, нічого тут не заслуговувало на її увагу.

— Ви тільки гляньте, — оця матерія на плаття іде по сім су метр, та ще й з гарантією, що не линюча. А люди все-таки беруть! Ви ж розумієте — не буду я їм говорити, що це справді за штука!

Признаючись, що він обдурює інших покупців, Лере хотів остаточно переконати Емму в своїй чесності.

Потім він знову затримав її і показав три метри гіпюру, — він придбав його нещодавно на розпродажі.

— Чудесний матеріал! — говорив Лере. — Тепер його всі беруть на накидки для крісел; це останній крик моди.

І тут же з спритністю фокусника загорнув гіпюр у синій папір і всунув Еммі в руки.

— Та скажіть же хоч…

— Потім, потім, — відмахнувся Лере і попрощався з нею.

Того ж вечора вона примусила Шарля написати до матері, щоб та якнайскоріше вислала їм усе, що залишилось від спадщини. Свекруха відповіла, що в неї нема більше нічого; ліквідацію закінчено, і, крім Барневіля, на їхню долю припадає шістсот ліврів річного доходу, який вона акуратно сплачуватиме.

Тоді пані Боварі понадсилала рахунки кільком пацієнтам і незабаром почала дуже часто вдаватися до цього заходу. В постскриптумі вона обов'язково дописувала: «Не говоріть про це чоловікові; ви знаєте, який він самолюбний… Прошу ласкаво пробачити… Готова до послуг…» Деякі пацієнти запротестували. Вона перехопила їхні листи.

Щоб добути грошей, вона стала продавати старі рукавички, ношені капелюшки та всякий залізний брухт, — і торгувалась завзято: в бажанні заробити якнайбільше відчувалась її селянська кров. Буваючи в місті, вона купувала різний дрібний крам, який, гадала, можна буде збути Лере, як не візьме хтось інший. Набрала страусового пір'я, китайської порцеляни, шкатулок — на гроші, позичені у Фелісіте, у пані Лефрансуа, в заїзді, у п'ятого, в десятого… Одержавши, нарешті, всю суму за Барневіль, вона оплатила два векселі; але потім підоспів термін іншому — на півтори тисячі. Вона знову позичала, без кінця і без краю.

Щоправда, часом вона пробувала зробити точний обрахунок, але в неї виходили такі страшенні цифри, що вона не вірила своїм очам. Тоді вона починала рахувати наново, скоро заплутувалась і махала на все рукою.

Тепер у їхній господі було сумно й тоскно. Кредитори виходили звідти злющі-презлющі. Де попало валялася по кімнатах білизна, а маленька Берта, на превеликий жах пані Оме, ходила в дірявих панчішках. Якщо Шарль дозволяв собі якесь бодай несміливе зауваження, Емма різко відповідала, що вона не винна.