Читать «Пані Боварі» онлайн - страница 178

Тоді незнайомець, — він усе стояв, глипаючи на всі боки з-під рудявих кущуватих брів, — з наївним виглядом спитав:

— То що сказати панові Венсару?

— Ну… — відповіла Емма, — перекажіть йому… що в мене зараз… На тім тижні… Хай почекає… Так, так, на тім тижні.

І чоловік пішов, не сказавши ні слова.

Одначе другого дня, о дванадцятій годині, Емма одержала протест; побачивши гербового папера, а на ньому в різних місцях великими літерами: «Судовий пристав м. Бюші, метр Аран», вона так перелякалася, що негайно побігла до торговця мануфактурою.

Вона застала його в крамниці; він перев'язував саме якийсь пакунок.

— Моє шануваннячко! — сказав він. — Я до ваших послуг.

Проте Лере не кинув своєї роботи; йому допомагала горбатенька дівчинка років тринадцяти, що була в нього за прикажчика й за куховарку.

Потім, голосно ляскаючи дерев'яними черевиками по сходах, він піднявся з крамниці на другий поверх, — Емма йшла за ним, — і завів її до тісного кабінету, де на великому письмовому столі соснового дерева лежав стос конторських книг, притиснутий залізною поперечкою на висячому замку. Біля стіни виднів над сувоями ситцю величезний сейф — у ньому зберігались, очевидно, не тільки гроші та документи. Справа в тому, що пан Лере позичав гроші під заставу, і в сейфі вже лежав і золотий ланцюжок пані Боварі, і сережки дядька Тельє, який кінець кінцем мусив продати свій трактир і купити в Кенкампуа невеличку бакалійну крамничку; там бідолаха й помирав від катару, жовтіший на лиці від воску свічок, якими він торгував.

Лере сів у велике солом'яне крісло і спитав:

— Ну, що новенького?

— Дивіться.

І вона показала йому папірця.

— То що я можу зробити?

Тоді Емма скипіла й нагадала йому, що він дав обіцянку не опротестовувати її векселів; він не відмовлявся.

— Але ж я мусив; самому гроші потрібні були до зарізу.

— Що ж тепер буде? — спитала Емма.

— О! Це дуже просто: спочатку суд, а потім опис майна… Та й більш нічого.

Емма ледве стрималась, щоб не вдарити його. Спитала лагідно, чи не можна якось урезонити пана Венсара.

— Таке сказали — урезонити Венсара! Зразу видно, що ви його не знаєте… Це лютий тигр…

А все-таки пан Лере мусив втрутитися в справу і якось допомогти.

— Ну, слухайте: по-моєму, я досі був досить добрий до вас.

Він розгорнув одну із своїх конторських книг.

— Ось!

І почав водити пальцем по сторінках.

— Бачите, бачите… Третього серпня — двісті франків… Сімнадцятого червня — півтораста… Двадцять третього березня — сорок шість… Квітень місяць…

Він спинився, ніби боячись проговоритися.

— Я вже не кажу про боргові зобов'язання пана доктора — одне на сімсот франків і друге на триста! А щодо ваших часткових сплат, відстрочок, процентів — то тут і кінця не виведеш, таке все заплутане. Ні, годі з мене!

Емма плакала, вона називала його навіть «дорогим паном Лере». Але він звертав усе на того «жмикрута Венсара». Та й в нього самого зараз ані сантима за душею: ніхто не платить боргів, кожне дивиться, як би тільки поживитися; такий бідний крамар, як він, не може відкрити кредиту.