Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 35

Минуло чимало часу, поки батько знайшов його в човні, де він спав. Усе тіло Томека пашіло жаром і кольором нагадувало рака, якого щойно витягли з окропу. Його швидко занесли до каюти, де він пролежав з компресами на всьому тілі аж до кінця подорожі Червоним морем. Тільки завдяки тому, що на голову Томека під час сну падала тінь від широкої лавки, він уникнув важких наслідків сонячного удару. За цю необережність його покарав батько: хлопцеві заборонили спостерігати за вантаженням верблюдів у Порт-Судані.

Проте Томека не дуже засмутило це покарання. Адже навіть простирала немилосердно муляли його спечену шкіру, то що вже казати про одяг! Крім того, у такому стані не можна було з’явитися на палубі корабля, залитій пекучим промінням сонця.

З нудьги Томек виглядав через круглий ілюмінатор і констатував, що вода в Червоному морі зовсім не червона, як це йому уявлялось на уроках географії. Від батька він дізнався, що цю назву море дістало від червоних водоростей, які ростуть на його дні. Вечорами Томек милувався спалахами маяків, розкиданих по мисах та малих пустельних острівцях уздовж берегів. Вогні маяків освітлювали шлях кораблям серед небезпечних мілин і підводних рифів.

Під час короткого стояння в Порт-Судані Томек прислухався до скрипу блоків, за допомогою яких вантажили верблюдів із пристані на корабель. Ревіння нещасних тварин, крики погоничів незнайомою мовою збуджували його фантазію, нагадуючи описи експедицій Лівінгстона та Стенлі до Африки, про які він не так давно читав.

Наступного дня після відплиття корабля з Порт-Судана неоціненний боцман Новицький поновив уроки стрільби. Томек уже безпомилково вціляв у самий центр мішені, й боцман заходився лаштувати рухому ціль. Він прикріпив до дерев’яної стелі трюму дріт, на якому повісив бляшанку з піском. За допомогою шнурка боцман швидко пересував бляшанку по дроту, а Томек у цей час прицілювався в неї та стріляв. У міру того, як Томек набував управності, бляшанка рухалась дедалі швидше, причому з’являлася зовсім несподівано. Заохочений похвалами вчителя, Томек проводив щораз більше часу в імпровізованому тирі. І лише звістка про те, що «Алігатор» наближається до Адена — найспекотнішого пункту земної кулі, змусила Томека вийти на палубу. Він побачив грізну прямовисну скелю, яка, здавалося, перекривала шлях кораблю. Здиблений, порізаний ланцюг скель півострова був оточений водами голубого, вічно неспокійного моря. Над морем і скелями розкинулося неозоре безхмарне небо, що аж пашіло сонячним палом.

«Алігатор» став на якір. Важкі баржі, навантажені вугіллям, відразу підійшли до корабля, долаючи високу хвилю. Швидко, як і в Порт-Саїді, з’явилися маленькі човники з плавцями, які спритно виловлювали монети з дна моря.

Стоянка була дуже коротка, тому ніхто з екіпажу не сходив на берег. Томек, слухаючи розповідь батька, який не раз бував в Адені, з цікавістю розглядав із корабля порт Стимер-Пойнт: форти, готелі, консульства, вілли європейців, які лежали перед ним, мов на долоні. Саме місто Аден — старовинна арабська оаза, що має назву Шейк-Осман, знаходилося в шести кілометрах від Стимер-Пойнта, в кратері згаслого вулкану, серед дикого нагромадження скель, оточених випаленою сонцем мертвою пустелею.