Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 153

Звіролови здивовано глянули на Тоні; Бентлі перший зрозумів, у чому річ.

— Ти підозрюєш альтанкових птахів? — запитав він, звертаючись до Тоні.

— Так, я підозрюю саме їх, — відповів Тоні.

— Справді, Динго гавкає на птахів, — утрутився Вільмовський.

— Невже це вони поцупили годинника?

— Цілком можливо, — сказав Бентлі. — Ці птахи будують у хащах лісу маленькі садочки з альтаночками, прикрашаючи їх квітами, пір’ячком, мушлями й узагалі різними блискітками. Тубільці чудово знають їхні звички. Якщо в кого-небудь зникає блискучий предмет, вони шукають утрату в альтаночках цих птахів.

— Мені здається, що відсутність слідів і поведінка Динго підтверджують здогад Тоні, — зауважив Смуга.

— Дуже можливо, — додав Бентлі. — Птах схопив годинника й сів на гілку дерева. Так Динго загубив слід. Він нервує, тому що не може вистежити злодія.

— Якщо це так, то я вже ніколи не знайду свого годинника, до якого так звик, — сумно сказав Томек.

— Не втрачай надії, — втішив його Бентлі. — Австралійські тубільці можуть вислідити навіть птахів і бджіл у їх польоті, а Тоні — майстер своєї справи. Ти лише спостерігай за його поведінкою.

Тоні декілька хвилин уважно стежив за птахами, що літали над чагарником, а відтак, увесь час спостерігаючи за рухом птахів, почав повільно заглиблюватися в буш. Він ішов уперед, зупинявся, повертав то ліворуч, то праворуч, то назад і, нарешті, нахилившись, зник у кущах. На галявину він повернувся після досить тривалої відсутності й запропонував звіроловам іти за ним. Вільмовський міцно взяв Динго за нашийник; усі рушили за Тоні. Пройшли вони не більше п’ятдесяти кроків — слідопит зупинився біля густих кущів. Жестом він попрохав їх зберігати тишу, нахилився й розсунув руками гілки куща. Томек квапливо зазирнув у зелені хащі. У колі кущів був невеличкий садочок, з усіх боків оточений парканчиком, заввишки в декілька сантиметрів, сплетеним із гілок і трави. Посеред садочка стояли будки-альтаночки, збудовані з гнучких гілочок, із двома входами, до яких вели гладенькі доріжки. Альтаночки й доріжки були прикрашені барвистим пір’ям папуг і квітами. У центрі садочка, оточений різнокольоровими камінцями, кісточками й пір’їнками, лежав срібний годинник. Птахи, трохи більші за горобців, весело стрибали по доріжках. Деякі з них ховалися в альтаночках, немовби граючись у хованку, інші бігали один за одним, голосно щебечучи.

— Бачиш, як швидко Тоні знайшов твій годинник? — шепнув Бентлі Томекові.

Звіролови з цікавістю спостерігали забаву пернатих будівників оригінальних садочків та альтаночок. Нарешті Тоні простяг руку в напрямку годинника. Птахи з писком, часто махаючи крильцями, кинулися врозтіч. Тоні вручив Томекові годинник, і всі повернулися до табору, жваво обговорюючи пригоду. Тільки Динго повертався дуже незадоволений. Він із гнівом стежив за птахами, які кружляли в повітрі.

Це була остання пригода Томека на Австралійському континенті. На третій день після повернення з гори Костюшка звіролови вирушили в напрямку найближчої залізничної станції, розташованої в містечку на межі земель Нового Південного Уельсу та Вікторії. Тут вони повантажили клітки з тваринами на потяг, що відходив до Мельбурна, до якого звідси було близько трьохсот кілометрів.