Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 149

— Варто скористатися цією нагодою, — підтримав його боцман Новицький.

— Давайте хоча б таким чином ушануємо пам’ять нашого славного земляка, — додав Смуга.

— Тоні чудово знає найкоротший шлях до гори Костюшка, адже це його рідні місця, — сказав Бентлі.

— Нема потреби більше дискутувати з цього приводу. Завтра опівдні вирушаємо на прогулянку до гори Костюшка, — погодився Вільмовський на превелику радість Томека.

Мисливці відразу вклалися спати, щоб як слід відпочити перед дорогою. На світанку Тоні почав згортати намети, а Вільмовський, Смуга, Бентлі й Томек пішли на берег річки перевірити поставлену напередодні пастку на качконосів.

Коли вони витягли сітку з води, то побачили в ній двох дивних звіряток, порослих густою коричневою шерстю. Довжина кожного з них не перевищувала шістдесяти сантиметрів, разом із коротким хвостиком. Томек переконався, що паща в них закінчувалася, як це стверджував колись Смуга, широким, укритим шкірою дзьобом, схожим на качиний, а між пальцями на ногах у них була міцна плавальна перетинка. Бентлі сказав, що відомості про спосіб життя, живлення та розмноження качконосів досі були ще цілком недостатні. Лише наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя вдалося встановити, що качконоси несуть малі яйця з м’якою шкіряною шкаралупою, подібні до зміїних. Як і у всіх ссавців, молоді качконоси живляться молоком матері, що виділяється із сосків на її животі.

— Як ми повеземо качконосів? — запитав Томек, розглядаючи цих оригінальних звіряток.

— Помістимо їх у кошики, вистелені річковими водоростями, — відповів батько. — На «Алігаторі» влаштуємо їм невеликий басейн з водою.

— Не дуже сподівайтесь, що довезете їх до Європи цілими та неушкодженими, — сказав Бентлі. — Вони загинуть раніше, ніж ви довезете їх до найближчого зоологічного парку.

— А може, нам пощастить, — озвався Томек.

— Зробимо все, що від нас залежить, аби вони вижили під час подорожі, — сказав Вільмовський.

Вони повернулися до табору з качконосами й зайнялися приготуванням відповідного приміщення. Близько полудня були вже готові до прогулянки на гору Костюшка. Аж до заходу сонця їхали просто на схід. На світанку наступного дня рушили далі. Спека ставала нестерпною. Зітхнули з полегкістю, коли відчули живлющий, холодний вітер, що дув із близьких уже гір, які виднілися на обрії. Незабаром в’їхали в долину, що вилася між невисокими пагорбами. Тоні чудово знав місцевість і впевнено вів мандрівників найкрутішими та найдикішими стежками. По кількох годинах дороги вони опинилися в досить широкій, глибокій улоговині, оточеній з усіх боків високими горами. Тоні затримав коня на березі пінистого гірського струмка.

— Оце так сюрприз! У горах Австралії влітку йде сніг? — здивувався Томек, вдивляючись у білосніжні гірські шпилі.

— Я був упевнений, що самий лише вигляд снігу в цій жаркій країні буде для вас не меншою приємністю, ніж сходження на гору Костюшка, — сказав Бентлі. — В Австралійських Альпах сніг випадає від травня по листопад, що приносить мешканцям східного узбережжя неабияку різноманітність. Тому гора Костюшка — улюблене місце прогулянок мешканців австралійських міст.