Читать «Країна Мумі-тролів. Книга друга» онлайн - страница 143

— Узагалі, слід би прокидатися навесні трохи раніше, — зауважила Мама.

— Ваша правда! — радо підхопила Вітрогонка. — Він ще спить?

Мама кивнула головою.

— Бачили б ви, як він стрибав по крижинах! — гордо сказала Маленька Мю. — Хто б подумав, що Мумі-троль, котрий усю зиму скиглив і обклеював стіни листівками, здатний на таке!

— Я знаю, — мовила Мама. — Бачила ті картинки… Йому, напевно, було страшенно сумно і самотньо.

— А потім він знайшов якогось свого старого пращура, — вела далі Мю.

— Хай він про це сам розкаже, коли прокинеться, — запропонувала Мама Мумі-троля. — Бачу, ви не нудьгували, доки я спала.

Ось плівка згоріла дотла, Мама навіть примудрилася висмалити чорну дірку у ґанку.

— Наступної весни мушу прокинутися раніше за інших, — повторила вона. — Щоб у тиші і спокої зайнятися любими серцю справами.

Коли Мумі-троль нарешті прокинувся, горло вже не боліло.

Він помітив, що Мама зняла з кришталевої люстри тюлевий чохол, а на вікна повісила фіранки. Меблі стояли на своїх колишніх місцях, розбита віконна шибка закладена картоном, з кутків позникали ков— тюхи пилюки.

Однак мотлох, полишений пращуром перед дверцятами кахляної печі, стояв неторканий. На клапті паперу поруч старанно було виведено: «НЕ ЧІПАТИ!» З кухні долинав заспокійливий брязкіт — Мама мила посуд.

«Розповісти їй про того, що мешкає під посудним столиком? — подумав Мумі-троль. — Мабуть, не варто…»

Він замислився, чи не похворіти йому іще трішки, щоб насолодитися маминою опікою. Та потім вирішив, що набагато цікавіше самому заопікуватися Мамою. Він увійшов до кухні і сказав:

— Ходімо, я покажу тобі сніг!

Мумі-мама одразу ж покинула миття посуду і вийшла разом з Мумі-тролем на сонечко.

— Його вже небагато зосталося, — пояснив Мумі-троль. — А бачила б ти, що тут діялося взимку! Будинок замело геть по дах! Можна було провалитися по самого носа! Розумієш, сніг падає з неба у вигляді маленьких холодних зірочок, а угорі, у чорній чорноті, висять і гойдаються сині й зелені фіранки…

— Гарно!.. — промовила Мама.

— Ага! А ще узимку возяться по снігу, — розповідав далі Мумі-троль. — Це називається «ходити на лижах». Летиш униз, наче блискавка, здіймаючи за собою хмару снігової куряви, і, якщо не дивитися поперед себе, то можна розбитися!

— Що ти кажеш! — вражено скрикнула Мумі-мама. — Для цього беруть до вжитку таці з хати?

— Ні, таці ліпше підходять для криги, — знітився Мумі-троль.

— Хто би подумав, — мовила Мумі-мама, мружачись до сонця. — Життя — незвичайна штука! Я завжди вважала, що срібну тацю можна використовувати тільки для подавання їжі, а виявляється, вона й на інше може згодитися! А варення? Вічно всі бурчать, навіщо я варю стільки варення, а тут — на тобі маєш, нічого не зосталося!

Мумі-троль почервонів по самі вуха.

— Мю розповіла тобі… — почав було він.

— Звичайно, — підхопила Мумі-мама. — Дуже тобі дякую, що ти потурбувався про гостей, і мені тепер не доведеться паленіти від сорому! А ще знаєш, у будинку стало просторіше без килимів та купи дріб’язку. Та й прибирати так часто не треба буде!