Читать «Країна Мумі-тролів. Книга друга» онлайн - страница 141

— Рушай! Чого стоїш! — кричала Маленька Мю.

І Мумі-троль пострибав з крижини на крижину. Він стрибав очманіло, зціпивши міцно зуби, а лапи підгиналися і тремтіли від напруги. Щоразу, коли долав просвіт між крижинами, хвилі зрошували його животик холодним душем.

Увесь крижаний панцир поколовся на уламки, а хвилі витанцьовували вальс.

— Дотримуйся ритму! — верещала над вухом Маленька Мю. — Ось надходить хвиля… Зараз відчуєш її під ногами… Стрибай!

Мумі-троль перестрибував на іншу крижину в ту мить, коли підкочувалася хвиля і піднімала його уламок криги.

— Раз-два-три! Раз-два-три! — лічила Маленька Мю у ритмі вальсу. — Раз-два-три — зачекай! — Раз-два— три — стрибай!

Лапи у Мумі-троля нестримно тремтіли, животик покрився льодяними бурульками. Раптом захмарене небо розчахнулося червоним заходом сонця, крига і морські хвилі спалахнули багрянцем, аж очам стало боляче. Промені пригрівали тепер спинку Мумі-тролеві, але живіт немилосердно мерз — здавалося, увесь жорстокий світ заповзявся танцювати з ним вальс.

З віконця купальні Вітрогонка уважно стежила за подіями на кризі, повз її увагу не пройшло, що ситуація загострюється.

«Ой-ой-ой! — подумала вона. — Що я накоїла! Він же не знає, що я увесь час уважно стежу за ним!»

Вона вибігла на поміст причалу і закричала щодуху: «Браво!»

Але було вже надто пізно.

Мумі-троль не втримався на останній крижині і булькнув у море по самі вуха; маленька зухвала крижинка раз у раз гупала його по потилиці.

Маленька Мю випустила з рук його вушка і довгим стрибком опинилася на суходолі. Дивовижно, як спритно дають собі раду маленькі мю.

— Хапайся! — Вітрогонка простягнула Мумі-тролеві свою міцну лапу. Вона лежала на животі на дерев’яній пральній дошці Мумі-мами і дивилася просто у вічі наляканому Мумі-тролеві.

— Ось так, ось так, — примовляла вона, поволі витягуючи Мумі-троля з води на кригу.

Мумі-троль вибрався на прибережну рінь і ображено буркнув:

— Ти навіть не виглянула подивитися, як я рятував Мю!

— Я спостерігала через вікно, — винувато відповіла Вітрогонка. — Ходімо до купальні. Тобі треба зігрітися.

— Ні, я піду додому, — вперся Мумі-троль. Він звівся на ноги і, перечіпаючись, подався геть.

— А теплий морс! — гукала йому услід Вітрогонка. — Не забудь випити чогось гарячого!

Стежка розкисла від талого снігу, Мумі-троль відчував під лапами кожен корінець і глицю. Ноги усе ще йому підгиналися, а від холоду він аж зубами цокотів.

Мумі-троль ледве головою повів, коли стежку йому перебігло маленьке білченя.

— Щасливої весни! — побажало мимохідь білченя.

— Не така вона вже й щаслива, — відказав Мумі-троль, не спиняючись.

Раптом він різко загальмував і витріщився на білченя. У того був великий пухнастий хвостик, що виблискував у промінні призахідного сонця.

— Ти називаєшся Білченям з гарним хвостиком? — запитав Мумі-троль, ще не вірячи очам.

— Звичайно.

— Це ти!? — вигукнув Мумі-троль. — Справді, ти? Оте білченя, що зустрілося з Крижаною Панею?

— Не пам’ятаю… — відповіло білченя. — Ти ж знаєш, я таке забудькувате!

— Спробуй пригадати, — наполягав Мумі-троль. — Невже не пам’ятаєш чудового кубельця з вовняних клубочків?