Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 29
Роберт Артур
— Дзвонять, — сказав Боб. — До нас, Юпе, покупець.
— Піду гляну, що йому треба, — сказав Юпітер, підвівся й пішов до контори. Решта й собі рушили.
Вони побачили на подвір'ї покупця. Він стояв біля вишуканого чорного автомобіля, опирався на тростину і роздивлявся навсебіч.
— Ого! — пошепки мовив Піт. — Це знову Мічений завітав.
— Ох, не подобається мені все це, — тихо відповів Боб.
Але Юпітер уже підходив до покупця, і хлопці, хоча без великого ентузіазму, й собі підійшли. А Юпітер, як вони помітили, знову опустив плечі і недоумкувато заусміхався, точнісінько так, як за минулої розмови з Міченим.
— Саме так, шановний пане, — підтвердив Юпітер, — тільки він розбився.
— Цікаво, як же це він розбився? — запитав Мічений з посмішкою голодного тигра, готового зжерти цього симпатичного хлопчика-товстунчика. — До речі, я дуже уважно розглянув ось це заглиблення в одному з уламків бюста. Схоже, що тут було щось заховано.
— Так, — спокійно відповів Юпітер, — покупець випустив бюста з рук, і він розбився. Потім той добродій щось підняв із землі, але ми не встигли розгледіти, що.
Це була правда. Розгледіти той предмет вони не мали змоги, хоча й знали достеменно, що саме Чорновусий підняв із землі.
— А цей покупець, — запитав Мічений, — чи не був він випадково у великих окулярах, з чорними вусами?
Юпітер кивнув на знак згоди. Піт, Боб та Гус стурбовано перезирнулися.
— А з бюста, — вів далі Мічений, — випадково не випадало ось таке?
Він щось рвучко вихопив з кишені й кинув на стола, де лежали уламки бюста. Щось червоне, овальне зблиснуло на столі червоним вогником.
Перед хлопцями лежало «Вогняне Око»! Юпітер ледве знайшов сили, щоб вимовити:
— Так, воно мало саме такий вигляд.
— Гм. — Незнайомець сперся на тростину й пильно обвів їх поглядом. — Я думаю, що ви чули про «Вогняне Око» і добре знаєте, що кожного його володаря чекає біда?
Хлопці не знали, що сказати, тож продовжували мовчати. Вони все не могли второпати, де Мічений узяв «Вогняне Око», адже не минуло й години, як Чорновусий повіз його звідси у своїй кишені.
— Я хочу вам дещо показати, — по цих словах Мічений крутнув руків'я тростини. З її кінця миттєво вискочило вістря, і Мічений невдоволено оглянув його.
— Це дуже легковажно з мого боку, — зауважив він, — я погано його витер.
Він дістав з кишені паперову серветку й витер нею вістря. На серветці лишився слід густої червоної рідини.
— Від крові хороша сталь швидко псується, — пояснив він, а в хлопців мурашки побігли по тілу. — Та вже добре…
Він схилився, притулив вістря до «Вогняного Ока» і з натиском черкнув по каменю.
— А тепер погляньте на нього уважно, — звелів він, — і скажіть, що ви бачите.
Юпітер узяв камінець і підніс до очей. Хлопці стовпились навколо нього. Спочатку вони нічого не помітили, потім Боб здогадався, а за ним і Юпітер. Вістря залишило на камінчику виразну подряпину.
— На рубіні з'явилася подряпина, — сказав Юпітер.
— Не знаю, як таке могло статися, адже рубіни твердіші за сталь і сталь не може залишати на них слідів.