Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 18

— Я тут, тітонько Матильдо, — проказав він у мікрофон, — я вам потрібний?

— Сили небесні! — вигукнула тітонька. — Ніяк не звикну, що твій голос вилітає з цієї коробки. Що ти там замислив, Юпітере? Мабуть, щось дуже важливе, коли й про обід забув.

Обід! Тільки тепер хлопці зрозуміли, які вони голодні, до цієї хвилини вони були надто зайняті, щоб думати про їжу.

— Так, тітонько Матильдо, — сказав Юпітер, — ми таки забули про обід. А можна запросити того приятеля?

— Звісно, можна, — відгукнулась тітонька, — коли у мене під ногами постійно крутяться троє, то від четвертого мало що зміниться.

Тітонька казала правду. Боб та Піт обідали в Юпітера чи не частіше, як у себе вдома.

— Я приготувала вам канапки та напої. Приходьте обідати до контори, бо мені на кілька годин потрібно з'їздити до міста, а Титуса теж немає вдома, тож тобі, Юпітере, з хлопцями доведеться тут чергувати до вечора, обслуговувати покупців.

— Гаразд, тітонько Матильдо, ми біжимо.

Тунелем II хлопці повернулися до майстерні і через двір почимчикували до контори. Там вони побачили неймовірну кількість канапок, загорнутих у вощений папір, та пляшки з лимонадом.

— Ага, ви вже з'явилися, — сказала Матильда Джонс, — то я поїду з Гансом вантажівкою. Не залишайте контори до мого повернення і, глядіть мені, не відпускайте покупців з порожніми руками.

— Не відпустимо, тітонько Матильдо.

Після такого переконливого запевнення Матильда Джонс випливла з контори.

А далі без додаткових запрошень хлопці накинулись на їжу. І доки не з'їли по кілька канапок і не запили їх пляшкою лимонаду, про справи не згадували.

— Юпе, — нарешті обізвався Піт, хоча й продовжував дожовувати канапку з ростбіфом, — як ти гадаєш, що ж там заховане в бюсті, який ми розшукуємо? Звісно, якщо в ньому взагалі щось є.

— Гус чув, як його батько згадував якесь «Вогняне Око», — відповів Юпітер. — Я думаю, що саме це «Око» і заховане в бюсті Августа Дужого.

— Що ж це за «Вогняне Око»? — перепитав Боб.

— Це щось невеличке, бо як би воно вмістилося в бюсті. Коли зважити на те, як ретельно дідусь Гуса його ховав, і те, що зазвичай власними іменами називають коштовності чималих розмірів, наприклад, «Великий Могол», «Зірка Індії», «Єгипетський Паша», я роблю висновок, що «Вогняне Око» — це коштовний камінь, який багато років тому Гораціо Август вивіз із Далекого Сходу, і тому що боявся його втратити, решту життя він ховався від людей.

— Он воно як! — Літові перехопило подих. — Тільки б це була правда…

— Чш-ш-ш-ш, — зашипів на нього Боб, — дивись, покупець.

Новісіньке авто в'їхало на подвір'я і зупинилося перед конторою. Чоловік у кашкеті водія лишився сидіти за кермом, а його пасажир — високий та худорлявий, вибрався з авто і підійшов до столу з п'ятьма бюстами. В його лівій руці була чорна полірована дерев'яна тростина. Цією тростиною він легенько постукав по одному з бюстів, потім провів рукою по другому. З досадою здмухнув куряву з долоні й обернувся до контори.

Юпітер стояв на ґанку і чекав. Його друзі спостерігали цю сцену, сидячи за столом у конторі. Вони дуже хвилювалися, коли побачили цього покупця: вишукано вбраний, у чорному чубі — нитки сивини. Та найголовніше — на його чолі було татуювання: три темні крапки.