Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 17

— Так, може, бюсти і зникли, — після тривалих роздумів сказав Юпітер, — але я ще не визнав поразки. Ми ж таки детективи і мусимо продовжувати розслідування.

— Що ж ми можемо зробити? — запитав Боб.

— Ще не знаю, — зітхнув Юпітер, — саме це зараз обмірковую.

— Я знаю! — вигукнув Боб. — Треба провести операцію «Ланцюг привидів»!

— «Ланцюг привидів»? — приголомшено перепитав Гус. — Невже ви хочете звернутися по допомогу у потойбічний світ?

— Не зовсім так, — посміхнувся Боб, — але засіб майже магічний. От скажи мені, хто завжди знає про все, що діється навколо? Наприклад, з'явилась нова людина, купили нового автомобіля, трапилося щось незвичайне?

— Хто? — замислився Гус, — їй-богу, не знаю.

— Та хто ж, як не діти, — сам і відповів Боб, — ніхто на них, зазвичай, не звертає уваги, а від їхніх очей ніщо не заховається. Коли хтось завів пса чи кота, або впав з драбини, або ще щось трапилося, хоч одна сусідська дитина, безсумнівно, це бачила.

— Тому залишається вирішити тільки одну проблему, — продовжував Боб, — зв'язатися з якомога більшою кількістю дітей з усього міста, щоб розпитати їх. Діти охоче нам допоможуть, адже вони дуже люблять різні таємниці.

— Як же можна зв'язатися з такою кількістю дітей — запитав Гус. — Це ж необхідно, щоб пошуками зайнялися діти з усіх районів вашого міста.

— Саме для цього потрібний «Ланцюг привидів», — з переможним виглядом сказав Піт. — Вигадав його Юп, і це справді блискуче відкриття. Розумієш, у кожного з нас є друзі, які один одного не знають. І в кожного з них є друзі, яких не знаємо ми, і за такою схемою. Коли треба щось розповісти, кожен телефонує своїм п'ятьом друзям і розповідає, що ми шукаємо. Цього разу ми попросимо, щоб той, хто знає щось про гіпсовий бюст, придбаний нещодавно як прикраса для саду, передзвонив нам. Якщо ніхто з них нічого не знає про бюсти, то кожен телефонує ще п'ятьом друзям і повторює це запитання. Кожен з тих телефонує ще п'ятьом… Усе це блискавкою розлітається по всьому місту. За годину гіпсові бюсти, які стоять у саду, розшукуватиме величезна кількість дітей. До того ж не обов'язково, щоб вони бачили ці бюсти. Можливо, вони просто чули, як дорослі говорили, що хтось із сусідів придбав гіпсовий бюст. Ми будемо мати тисячу добровільних помічників.

— Оце чудово! — вигукнув Гус. — Якщо кожен з вас зателефонує п'ятьом друзям, це вже п'ятнадцятеро, а як кожен з них — це вже сімдесят, а потім триста з гаком, потім — кілька тисяч, — він аж свиснув. — Це приголомшливо!

— Усіх цих помічників ми називаємо умовно «привиди», — пояснив Боб. — Це кодова назва, щоб, коли хтось нас підслухає, не міг второпати, про що ми розмовляємо.

— Сьогодні субота, — нагадав Юпітер, — багатьох дітей зараз немає вдома. Телефонувати треба після вечері, тобто мусимо кілька годин почекати.

— Юпітере! — мов грім з ясного неба зарокотав голос тітоньки Матильди. — Юпітере, шибайголово, де ти?

Юпітер вхопив мікрофона, котрий лежав на столі. Мікрофон з'єднувався з динаміком у конторі тітоньки. Такий спосіб спілкування з родичами він вигадав сам.