Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 14

Тут я остаточно прокинувся, підвівся з ліжка і підійшов до сходів. Унизу, у вітальні, стояли мій тато і якийсь незнайомець. Незнайомець щось сказав, я не почув що, а татусь відповів: «Та що мені до того, що для вас це дуже важливо. Я жодного разу в житті не чув про якесь там вогняне око. І не маю звісток від дядечка уже багато років. Тож ідіть і дайте мені спокій».

Після цих слів незнайомець вклонився й обернувся по свого капелюха. При цьому він підвів погляд і помітив мене, але не надав цьому якогось значення. Він узяв капелюха, ще раз уклонився і пішов. Тато нічого мені не розказав про цього відвідувача, а сам я не розпитував, адже боявся, що татусь розгнівається, що я підслуховував їхню розмову, хоча мав уже давно спати. Але річ у тім, — Гус заговорив тихіше, — що цей відвідувач був смаглявий і на чолі мав три крапки. Я тоді не надто переймався цим, а тепер розумію, що то було татуювання.

— Угу, — зауважив Піт, — отже, цей з міткою намагався розшукати дідуся через твого батька.

— Так, і саме через це, мабуть, дідусь Гораціо ніколи нам не писав, — відповів Гус, — щоб через нас його не змогли знайти.

— Отже, вогняне око, — пробурмотів Юпітер. — Скажіть, містере Двігінс, Гораціо Август хоч коли-небудь згадував про нього?

— Ні, любий хлопчику. Я знав його двадцять років, але ніколи про таке не чув. Усе, що я знав, написав у цій записці. Я вже шкодую, що розповів усе це репортеру, але мені й на думку не спало, що матиму прикрощі. Можу додати ще таке — останнім часом ваш дідусь став особливо обачний. Йому все здавалося, що він оточений недругами, що його хтось вистежує. Навіть мені він не довіряв. Тому цілком ймовірно, що він заховав щось досить коштовне від цих уявних недругів і надіслав до вас листа, який, як йому здавалося, допоможе вам віднайти заховане.

— Зрозуміло, — обізвався Юпітер. — Ми прийшли сюди, щоб якомога більше дізнатися про містера Августа, і бачу: все, що ви знали, ви переповіли у замітці. Тепер, я думаю, нам треба побувати у будинку в Часовому каньйоні, можливо, ми там ще щось знайдемо.

— Там нічого немає, окрім геть порожнього будинку, — зауважив Двігінс. — Як розпорядник духівниці покійного усі меблі та книги я продав, щоб розрахуватися з його боргами. Через кілька днів новий господар зруйнує будинок, аби збудувати на його місці кілька котеджів. Якщо ви хочете навідатися туди, я дозволяю вам це зробити, візьміть ключ від вхідних дверей Не знаю тільки, що ви збираєтеся там знайти, адже в будинку нічогісінько немає. Там лишилося тільки трохи книжок та ще скульптури, точніше, бюсти — гіпсові бюсти видатних людей. Але вони не являли собою жодної цінності, тому я продав їх за копійки перекупникові.

— Бюсти! — Юпітер підстрибнув, немов ужалений. — Гіпсові бюсти зі старого будинку! Та це ж ті самісінькі, які Титус Джонс учора привіз на склад. Цезар, Вашінгтон, Лінкольн та інші.

— Містере Двігінс, — заспішив Юпітер, — вибачте, нам треба йти. Дуже вам дякуємо. Я не зрозумів змісту загадкового послання, але ми поспішаємо.