Читать «Метелик» онлайн - страница 351

Тепер я маю темно-синій костюм. Його мені подарував мій учень, той, що нині полковник. Місяць тому він поїхав до офіцерської школи й успішно склав вступні іспити. Я радий, що бодай трохи допоміг йому своїми уроками. Від’їжджаючи, він подарував мені багато майже нових речей, які виявились якраз на мій зріст. Завдяки капралові національної гвардії Франсіско Болагно я вийду на волю добре одягнений.

Цей старший офіцер, нині полковник національної гвардії, впродовж двадцяти шести років ушановував мене своєю благородною й незмінною дружбою. Йому притаманні справжня чесність, шляхетність і найвищі почуття, які тільки може мати людина. Незважаючи на своє високе становище на військовій ієрархічній драбині, він ніколи не переставав дружити зі мною й допомагати мені чим тільки міг. Я багато в чому зобов’язаний йому, полковникові Франсіско Болгано Утрері.

Так, я все зроблю для того, щоб завжди бути чесною людиною. На шляху здійснення мого наміру є тільки одна перешкода — це те, що я ніколи не працював і нічого не вмію. Але я повинен робити будь-що, аби тільки чесно заробляти собі на хліб. Це буде нелегко, проте я певен, що свого доможуся. Завтра я буду такою самою людиною, як і решта. Ти, прокуроре, програв: я остаточно вирвався зі «шляху занепаду».

В останню ніч своєї одіссеї в’язня я знервований і перевертаюсь у гамаку то на один бік, то на другий. Потім устаю і йду на город, який я так старанно обробляв. Світить місяць, надворі ясно, як удень. Тихо тече річка. Не чути щебету пташок, вони сплять. Небо всіяне зірками, але місяць сяє так яскраво, що треба відвернутися від нього, щоб їх побачити. Перед і мною сельва, серед якої, в розчищеній прогалині, лежить селище Ель-Дорадо. Глибока тиша заспокоює мене.

Я вже виразно уявляю собі те місце, де завтра зійду з човна й ступлю на землю Сімона Болівара, людини, яка визволила цю землю від іспанського ярма й заповіла своїм синам почуття глибокої людяності. Це завдяки їм сьогодні я починаю нове життя.

Мені минає тридцять восьмий рік, я ще молодий. Здоров’я в мене міцне. Я ніколи серйозно не хворів і, гадаю, можу сказати, що залишився психічно нормальним. «Шлях занепаду» не позначився глибоко на моїй душі. Мабуть, тому, що я ніколи не належав йому по-справжньому.