Читать «Метелик» онлайн - страница 282

Ох, нарешті мені вдається це зробити. Я щойно пережив страшну хвилину. Я буквально отетерів, коли мені спало на думку, що не зумію вивільнити себе.

Я не витрачаю зусиль на те, щоб перекинути пліт. Зморившись, відчуваю, що в мене замало для цього сили. Я сідаю верхи на пліт як є, яка різниця, яким боком пліт обернений догори? Більше ніколи я не прив’язуватиму себе до мішків ні ланцюгом, ні будь-чим іншим. Я вже пересвідчився, яку дурницю зробив, прикувавши себе ланцюгом до плота. Це послужило мені великим уроком.

Сонце невблаганно обпікає руки й ноги. Обличчя горить вогнем. Коли я змочую його, стає ще гірше, бо вода одразу ж випаровується і сіль пече ще дужче.

Вітер ущух, і тепер плисти приємніше, бо хвилі вже не такі високі, зате й посуваємося ми не так швидко. Було б краще, якби віяв сильний вітер і море вирувало.

Мені так дуже зводять судоми праву ногу, що я кричу на повен голос, ніби хтось може мене почути. Я роблю пальцем хреста на тому місці ноги, яке зводить судома, згадавши, як моя бабуся казала мені, що це допомагає її позбутися. Бабусина порада виявилася марною. Сонце вже звернуло на захід. Зараз приблизно четверта година, почався четвертий приплив після того, як ми вирушили в море. Здається, цей приплив штовхає мене до берега куди швидше, ніж інші.

Тепер я добре бачу Сільвена, а він мене. Він рідко зникає, бо провалля між хвилями не дуже глибокі. Сільвен скинув сорочку й махає мені. Він метрів на триста попереду, все ж таки ближче до відкритого моря. Здається, він гребе руками, бо вода довкола нього трохи спінюється. А може, Сільвен стримує свій пліт, щоб я скоріше підплив до нього. Я лягаю на мішки, занурюю у воду руку і гребу й собі. Якщо він свій пліт пригальмує, а я свій підштовхну, то, може, відстань між нами зменшиться?

Я вдало вибрав собі товариша для втечі, хлопець він хоч куди.

Згодом я стомлююсь і перестаю гребти. Треба берегти сили. Зараз спробую перекинути пліт. Торба з харчами й шкіряний бурдюк із прісною водою опинились під водою. Я голодний і хочу пити. Губи вже потріскалися й страшенно горять. Найкращий спосіб перекинути мішки — це стати на край плота і тієї миті, коли він підніматиметься на хвилю, штовхнути його ногами вниз.

Після п’ятої спроби мені вдається перекинути пліт. Я втомився від цієї роботи і насилу вибираюсь на мішки.

Сонце вже хилиться до обрію і невдовзі сховається за нього. Отже, вже приблизно шоста година. Сподіваюсь, ніч у нас буде спокійна. Я здогадуюсь, що тривале перебування у воді забирає сили.

Я з’їдаю дві пригорщі м’якуша кокосового горіха й випиваю з бурдюка Санторі кілька добрих ковтків води. Просушивши на вітрі руки, дістаю з торбинки сигарету і з насолодою курю. Перше ніж споночіло, ми з Сільвеном помахали один одному рушниками, побажавши на добраніч. Він усе ще далеко від мене. Я сиджу, випроставши ноги. Потім старанно викручую й надягаю вовняну куртку. Ці куртки, навіть мокрі, добре гріють, а я, коли заходить сонце, починаю мерзнути.