Читать «Метелик» онлайн - страница 247
Анрі Шарр'єр
Ми поділилися на гурти по п’ять чоловік і ріжемося в покер. Маркетті, який грає сонату Бетховена, примушують покласти скрипку.
— Годі тобі цигикати! Ми, наглядачі, в жалобі.
Напруження панує не тільки в нашому корпусі, а й у цілому таборі. Нам не дають ні кави, ні супу. Буханець хліба вранці, тушковане м’ясо ополудні, тушковане м’ясо ввечері — одна бляшанка на чотирьох чоловік. А що в нашому корпусі наглядачі нічого не потрощили, то ми маємо свою каву, масло, олію, борошно. В інших корпусах цього нема. Коли з клозета, де в нас варилася кава, пішов дим, наглядач наказав загасити вогонь. Каву варив на продаж старий Ні— стон, давній каторжанин із Марселя; Він зухвало відповів наглядачеві:
— Якщо тобі заважає вогонь, то зайди й сам погаси його?
Тоді наглядач кілька разів стрельнув у вікно. Кава вилилась, і вогонь швидко погас.
Одна куля влучила Ністонові в ногу. Ми страшенно перелякалися, подумавши, що нас уже розстрілюють, і попадали на долівку.
Сьогодні начальником варти біля входу до табору знову Філіссарі. Почувши постріли, він прибігає з чотирма наглядачами до нашого корпусу. Наглядач, який стріляв, намагається пояснити, що сталося. Філіссарі лає його по-корсіканському, але наглядач родом з Оверні, він не розуміє начальника й не знає, що відповісти.
Ми знову лягаємо на гамаки. У Ністона кривавиться нога.
— Не кажіть їм, що мене поранено, а то вони виведуть мене надвір і доб’ють.
Філіссарі підходить до грат. Маркетті розмовляє з ним по-корсіканському.
— Варіть свою каву, більше такого не станеться, — каже Філлісарі й іде. Ністонові пощастило, що куля не застрягла в нозі: вона влучила в литку й вилетіла майже під коліном. Ми наклали йому джгут, кров перестала текти, і ми перев’язали рани.
— Метелику, вийдіть.
Восьма година вечора, отже, надворі темно.
Я не знаю наглядача, який кличе мене: це, мабуть, бретонець.
— Навіщо я виходитиму о цій порі? Мені нема чого робити надворі так пізно.
— Вас хоче бачити комендант.
— Скажіть йому, хай прийде сюди. Я нікуди не піду.
— Ви відмовляєтесь?
— Так, відмовляюсь.
Навколо мене збираються друзі. Маркетті підходить до зачинених дверей, за якими стоїть наглядач, і каже:
— Ми не випустимо Метелика, якщо сюди не прийде комендант.
— Але ж це комендант послав мене по нього!
— Скажіть, нехай сам прийде.
За годину в дверях з’являються двоє молодих наглядачів. З ними араб, що працює в коменданта. Той самий, який врятував його і став на перешкоді бунтові.