Читать «Метелик» онлайн - страница 225

Раз, два, три, чотири, п’ять, кругом. Раз, два, три, чотири, п’ять, знову кругом. Я починаю ходити, погойдуючись, мов маятник. Ходити так вирішую лише по дві години, зранку й пополудні, поки не дізнаюсь, чи зможу розраховувати на посилене харчування. 5 цій нервовій атмосфері перших днів не варто витрачати марно енергію.

Так, дуже боляче, коли ти провалюєшся наприкінці. Щоправда, то був тільки початковий етап утечі, ще треба було успішно подолати на легенькому плоті понад сто п’ятдесят кілометрів. І, простеживши, в якому місці ти причалиш до Великої Землі, вирушити далі. Коли б спуск на воду плота відбувся вдало, то він під вітрилом з трьох мішків від борошна плив би із швидкістю десять кілометрів на годину. Тож за якихось п’ятнадцять, а може, навіть за дванадцять годин ми дісталися б до суходолу. Звичайно, коли б ішов удень дощ, бо лише під час дощу ми могли б ризикнути підняти вітрило. Мені пригадується, що того дня, коли мене садовили до карцеру, йшов дощ. Хоча я не зовсім певен цього. Намагаюсь перебирати в пам’яті всі ті помилки, яких ми припустилися. Столяр вирішив зробити пліт дуже досконалим і надійним, а щоб у нього можна було накласти кокосових горіхів, довелося змайструвати внутрішню скриню, що було рівнозначно двом плотам, покладеним один на одного. Отож довелося виготовляти значну кількість деталей, а це забрало куди більше часу.

Друга найбільша помилка: при першому серйозному сумніві щодо Сельє я мав би тієї самої ночі його порішити. Коли б я це зробив, то хтозна, де б зараз був! Навіть якби мене затримали на Великій Землі або під час спуску на воду, я отримав би лише три, а не вісім років, і був би задоволений своїм учинком. Де був би я зараз, коли б усе відбулося вдало на островах та на Великій Землі? Хтозна. Може, гомонів би з Бауеном на Трінідаді або з єпископом Ірене де Брюїном на Кюрасао. А звідти ми нікуди б не вирушили, аж поки переконалися б, що та чи та країна нас прийме. А якщо ні, то я легко міг би сам повернутися на човні до свого племені гуахірів.

Заснув я пізно і спав спокійно. Перша ніч виявилась не дуже гнітючою. Жити, жити, жити! Я щоразу повинен повторювати сповнені надії слова: «Доки живеш, доти сподіваєшся».

Минув тиждень. Учора я помітив, що мої порції стали щедріші. На обід мені тепер дають чималий шматок вареного м'яса, а на вечерю — повний казанок сочевиці, майже без води. Я кажу собі, мов дитині: «В сочевиці багато заліза, вона дуже корисна для здоров’я».

Якщо так триватиме й далі, то я зможу ходити по десять— дванадцять годин на день, а ввечері, стомившись, витатиму серед зір у небі. А поки що я на землі й думаю про каторжан, з якими познайомився на островах. У кожного своя історія — до каторги й на каторзі. Згадую також легенди, які почув на островах. Одну з них я вирішив перевірити, коли повернусь на Руайяль, — легенду про подзвін.