Читать «Метелик» онлайн - страница 205

— Метелику, — каже чорнявка, — пані Барро, хоч перед від’їздом вона була й дуже заклопотана, встигла розповісти мені про вас. Я знаю, що вона була єдина жінка на островах, якій ви носили рибу. Сподіваюся, ви виявите таку саму люб’язність і мені.

— Річ у тім, що вона була хвора, а ви, як я бачу, почуваєте себе добре.

— Я не вмію кривити душею, Метелику. Так, я почуваю себе добре, але я виросла в морському порту й дуже люблю рибу. Я родом з Орана. Я знаю, що ви не продаєте риби, і це дуже прикро.

Одне слово, ми домовились, що я таки приноситиму їй рибу. Потім я дав їй три кілограми барабульок та шість кілограмів лангустів і закурив сигарету. Цієї хвилини прийшов комендант. Побачивши мене, він кинув дружині:

— Я ж тобі казав, Жюльєтто, що, крім служника, жоден засланець не повинен переступати поріг нашого дому.

Я підвівся, але чорнявка сказала:

— Сидіть. Цього засланця відрекомендувала мені перед від’їздом сама пані Барро. Тож не хвилюйся. Ніхто, крім нього, сюди не заходитиме. До того ж він приноситиме рибу, коли вона буде нам потрібна.

— Гаразд, — відповів комендант. — Як вас звати?

Я хотів був підвестися й відповісти, але Жюльєтта поклала мені на плече руку й примусила мене сидіти.

— Це мій дім, — сказала вона. — Тут комендант уже не комендант, тут він мій чоловік, пан Пруйє.

— Дякую, пані. Мене звуть Метелик.

— О, я чув про вас і про вашу втечу з лікарні в Сен— Лоран-дю-Мароні. Це було понад три роки тому. До речі, один із тих наглядачів, яких ви тоді оглушили, — наш небіж.

Тут Жюльєтта весело засміялася й промовила.

— То це ви оглушили Гастона?! Але байдуже, у наших взаєминах це нічого не змінить.

Комендант, який і далі стояв, мовив:

— На цих островах кожного року коїться неймовірна кількість убивств. Більше, ніж під час великої світової війни. З чим це пов’язано, Метелику?

— Пане комендант, люди не можуть утекти звідси, тому вони страшенно озлоблені. Вони живуть одні з одними роками, і цілком закономірно між ними то виникає страшенна ненависть, то зав’язується нерозривна дружба. З іншого боку, вдається розкрити не більше п’яти відсотків убивств, а це означає, що вбивці лишаються непокараними.

— Ваше пояснення логічне. З котрої години ви рибалите й яку роботу виконуєте, щоб мати на це право? — спитав комендант.

— Я асенізатор. Роботу закінчую о шостій ранку й потім можу рибалити.

— А решта дня? — поцікавилася Жюльєтта.

— Ополудні я повинен з'являтися в таборі. Потім я маю право виходити за ворота від третьої до шостої вечора. І ви знаєте, це дуже прикро, бо серед дня, в години припливу, добре ловиться риба.

— Ти даси йому спеціальний дозвіл, гаразд, любий? — сказала Жюльєтта, обернувшись до чоловіка. — Від шостої ранку до шостої вечора. Так він зможе ловити риби, скільки йому потрібно.

— Гаразд, — відповів комендант.

Я вийшов з дому коменданта й привітав себе з новим успіхом, що ці три години від полудня до третьої дуже цінні. Це час пообіднього сну, час, коли майже всі наглядачі сплять.

Так Жюльєтта, по суті, наклала руку на мене й на мою рибу. Тепер вона навіть посилає «родинного служника» подивитися, де я рибалю, щоб потім він сам забирав мій вилов. Часто він приходить і каже: «Комендантка прислала мене взяти все, що ти наловив. У неї буде багато гостей, і вона хоче зварити риб'ячу юшку». Одне слово, Жюльєтта розпоряджається моїм виловом, як своїм, а іноді навіть просить наловити такої або такої риби чи лангустів. Це мене дуже непокоїть, бо тепер мало що залишається моєму «казану». Але, з іншого боку, я, як ніколи, почуваюсь у безпеці. Вона не обділяє мене увагою.