Читать «Фіаско» онлайн - страница 11
Станіслав Лем
Ангус Парвіс дотримував думки, що ці нескінченні чвари мають скоріше психологічний, а не фінансовий характер. Адже виникло два локальних, ворожих одне одному патріотизми — Роембдена і Грааля, та про це марно було говорити з тими, хто працював на Титані.
Тунелі, що вели до контрольної вежі, нагадували підземне місто, і просто шкода було дивитися, скільки тут змарновано матеріалів. Одного разу, ще коли був помічником навігатора, Ангус сідав на Роембдені. Але тоді вони так поспішали, що він навіть не вийшов з корабля, бо стежив за розвантаженням на складі. Тепер йому прикро було дивитися на нерозпаковані, ба навіть нерозпечатані контейнери, серед яких упізнав і «свої». Ця пустка так його роздратувала, що він почав гукати, як у лісі, та тільки мертва луна загула йому у відповідь. Він піднявся ліфтом нагору. У залі контролю польотів знайшов Лондона, але й той не знав, куди подівся Госсе. Ніяких нових повідомлень з Грааля не надходило. Блимали монітори, ширилися пахощі смаженої грудинки: Лондон пряжив яєшню, кидаючи шкаралупи в раковину.
— У вас тут є яйця? — здивувався пілот.
— А ти ж думав!
Лондон вже був з ним на «ти».
— Один електронщик привіз сюди клітку з курми, мав дотримуватися дієти, бо в нього була виразка шлунку. Спершу дехто протестував — мовляв, нічим буде дихати, вони все тут просмердять, чим ми їх годуватимемо. Та він залишив двох курочок і півня, і тепер ми навіть задоволені. Свіжі яєчка — ласощі в цих краях. Сідай, Госсе сам знайдеться.
Ангус відчув голод. Запихаючись яєшнею, він подумки виправдовувався, мовляв, має запастися калоріями перед наступною подорожжю.
Задеренчав телефон. Госсе викликав його до себе. Отож Ангус подякував Лондонові за вишукане гощення, нашвидку допив каву і з’їхав поверхом нижче. Керівника він знайшов у коридорі, вже одягнутого в комбінезон.
Час настав. Ангус збігав до своєї кімнати по скафандр. Звично вліз у нього, з’єднав кисневий балон із шлангом, але, не відкрутивши клапана, вдяг шолом, — не був певен, чи вони відразу вийдуть з герметичних приміщень.
Вантажним ліфтом спустилися до підземелля. Там теж був склад, завалений контейнерам., схожими на ящики гарматних снарядів. З них стирчали кисневі балони, ніби снаряди великого калібру. Склад був просторий, але такий захаращений, що доводилося лавірувати поміж контейнерами з різномовними написами. Вантажі з усіх земних континентів. Пілотові довелося чекати на Госсе: той пішов перевдягатися, і потім Ангус не враз упізнав його у важкому робочому скафандрі, забрудненому мастилом, з приладом нічного бачення, насунутим на скло шолома.
Шлюзовою камерою вони вибралися назовні. Тепер будівля нависала над ними, нагадуючи гігантський гриб із заскленим капелюхом-дахом. Нагорі метушився Лондон, затуляючи зелене мерехтіння моніторів. Обійшли підніжжя вежі. Вона була кругла, без вікон, як морський маяк серед бурхливих хвиль. Госсе розсунув пофарбовані залізні ворота гаража. Стиха загули люмінесцентні лампи. У порожньому приміщенні, біля задньої стіни, поруч із підйомником стояв всюдихід, подібний до старовинних американських місяцеходів: лише рама на колесах, кермо і закрита ззаду батарея акумуляторів. Госсе виїхав на щебінку, що нерівне встеляла нижній поверх вежі, і загальмував біля Ангуса. Вони рушили крізь рудий туман до присадкуватої будівлі з пласким дахом. Далеко за хребтами гір мерехтіли стовпи світла, схожі на промені зенітних прожекторів, хоч і не мали з тією старожитністю нічого спільного. Сонце Титана, особливо у хмарні дні, давало мало світла, тож під час робіт над Граалем виводили на стаціонарну орбіту величезні легкі дзеркала — селектори. Вони концентрували сонячне світло на ділянці уранової розробки. Користь від них була сумнівною. Взаємовплив мас Сатурна та його супутників виявився фатальним: попри зусилля астроінженерів, стовпи світла часом відхилялись аж до кратера Роембдена. Це не тільки розважало місцевих самітників, але й приносило певну користь. Особливо, коли вирваний з нічної темряви кратер показував усю свою грізну красу. Обминаючи всюдиходом безформні брили, Госсе теж помітив холодне мерехтіння світляних стовпів і буркнув: