Читать «Чоловіки під охороною» онлайн - страница 35
Робер Мерль
Я прибіг, почувши перший же крик Дейва. У головах біля нього світився нічник. Дейв, увесь спітнілий і в сльозах, стояв на ліжку. Я взяв сина на руки, але він не переставав схлипувати, і я ще довго заспокоював його.
Коли Дейв жив на Уеслі-Хейтс, він ніколи не бачив сцени, яку описав мені. Та хоч хлопець і згустив барви, сцена була досить правдоподібна. Незадовго до свого приїзду до Блувілла я бачив, як на вулиці падали чоловіки, а перехожі навіть не обминали їх — вони просто тікали. Я ніколи й словом не прохопився про це Дейву і тепер не можу збагнути, звідки ці його кошмари. Дивує мене й інше. Дейв не знає, що з дня на день мене можуть викинути за огорожу Блувілла і що я живу в постійному страху стати жертвою недуги й залишити його сиротою. Одначе цей сон красномовно передає тривогу хлопця перед осиротінням.
Сьогодні ввечері я пишу Аніті листа. Сиджу, нашорошивши вуха. Я вже помітив, що Дейв, перше ніж несамовито покликати на допомогу, ледь чутно схлипує, і якщо я прибіжу саме в цю мить, то позбавлю сина найжахливішої частини сну: про мою смерть і його самотність. Принаймні так він сказав мені, прокинувшись сьогодні звечора. Перегодя я залишив його й знову сів за столик. Хоч подвійні дерев’яні перегородки добре ізолюють кімнати, барак опалюють погано, і в ньому досить холодно. Вночі в Блувіллі заощаджують енергію. Я надягаю пуловер, а зверху накидаю ще великий халат. Та тільки-но я беруся за ручку, як до мене входить Дейв, теж увесь закутаний.
— Я тобі не заважатиму, Ральфе?
— Анітрохи.
Дейв сідає на моє ліжко, я обертаюсь і роздивляюся його. Він підріс, схуд і трохи зблід. На його довгастому змарнілому обличчі чорні очі з густими вигнутими віями займають надто багато місця.
— Працюєш, Ральфе?
— Ні, пишу листа.
Він, як завжди, стримано мовчить, і я додаю:
— Аніті.
Помовчавши, Дейв каже невиразним голосом, який уже починає ламатися:
— Ральфе, тобі бракує тих зібрань вечорами в замку?
Так, Дейв уже подорослішав і делікатно виявляє турботу про інших.
— Знаєш, там немає нічого цікавого, — відповідаю я лагідно.