Читать «Акротірський шпигун» онлайн - страница 24

Для свого військового звання Жако здавався дещо молодим — очевидно, був підвищений у званні позачергово; і навряд щоб причиною цього було щось інше, крім його незвичайної хоробрості. Це був на диво показний герой. Я ні на мить не сумнівався, що — заведи лише з ним розмову — і він одразу ж почне розповідати про свої пригоди у в'єтнамських джунглях, про оборону лісової фортеці Дьєн Б'єн Фу або про відважні дії десантників на вертольотах у розпечених тропічним сонцем горах Атласу.

Цей офіцер, незвичайний уже сам по собі, зразу привернув мою увагу тим, що, побачивши у вестибюлі готелю Гелен, з самовдоволеною посмішкою знавця жінок повернувся в її сторону й протягом кількох секунд з захопленням дивився їй услід. Між іншим, про цей дріб'язковий випадок я скоро зовсім забув. Навіть його ім'я почув лише згодом.

Приблизно в ті ж дні — це було, мабуть, тринадцятого чи чотирнадцятого вересня — Вальполь звернувся до нас утретє і востаннє з запрошенням поїхати з ним до Акротірі.

— Бог любить трійцю, міс Ругон, — сказав він якось за обідом. — А вас, лейтенанте, — звернувся він до мене, — я хотів би попросити на цей раз одягтися в цивільний костюм. Тоді ми уникнемо можливих неприємних інцидентів. На всякий випадок я озброїв своїх робітників сльозоточивими гранатами.

Гелен пирснула зо сміху. Незважаючи на свій гіркий досвід, ми знову погодились поїхати. Гелен — просто від нудьги, а я — тому, що не хотів відпускати її саму з Вальполем. На той час у неї було мало роботи, бо саме в ці дні здавалося, що суецький конфлікт удасться полюбовно уладнати з допомогою посередника — австралійського прем'єр-міністра Роберта Гордона Мензіса. Мензіс і Насер вели переговори в Каїрі, і якщо взагалі існувала якась можливість для іноземних кореспондентів перехопити ту чи іншу політичну новину з першоджерела, то тільки там. Гелен чекала від своєї редакції телеграми з наказом виїхати до Єгипту. Така перспектива засмучувала мене.

Контррозвідка штабу повітряних сил повідомила, що висновок лондонських експертів, нарешті, одержано. Фахівці визнали той уламок справжнім: це був так званий плоский барельєф ранньо-грецької епохи — приблизно сьомого століття до нашої ери. Експерти також допускали цілковиту можливість виявлення таких виробів на Кіпрі.

В понеділок, сімнадцятого вересня, після приємної автомобільної прогулянки, що тривала близько години, ми знову приїхали на той пагорб, біля підніжжя якого на цей раз була досить глибока, уміло розкопана й обшита дошками траншея. Вальполь негайно спустився на дно і покликав нас до себе.

В траншеї дихалося легше, бо тут була тінь і прохолода. Вальполь з любов'ю показав нам нашарування землі різних періодів та уламки керамічних виробів, які ще, напіврозкопані, лежать в грунті; потім довго говорив про відмінності корінфських і халкідських ваз, про кераміку з поливою і без неї, про чорні й червоні фігурки на вазах — про такі речі, які я вже давно встиг забути. Він захопився своєю розповіддю і затримав нас у своїй ямі значно довше, ніж ми того хотіли.