Читать «Мертва голова» онлайн - страница 41

Бекфорд спробував відновити в пам’яті те, що сталося, але це нелегко було зробити, бо по сто першому поверху хмарочоса Бекфорда промчав тайфун безумства і все перевернув догори дном. Була знаменита мертва година Бекфорда — від восьмої до дев’ятої ранку, коли він сам особисто готував план денної кампанії — кого пускати на дно, з ким укласти тимчасовий союз, кому завдати нищівного удару. Коли б одночасно провалилася нью-йоркська, паризька і лондонська біржі разом з державними банками, хоч би й Місяць упав на Землю, ніхто не міг, не смів, не мав права вдиратися до його кабінету й порушувати годину священнодійства.

І ось сьогодні… Бекфорд уже орієнтувався в «дислокації» міжнародних фінансових сил і взявся накидати короткі, але точні накази своїм директорам, агентам, біржовим маклерам, підкупленим чиновникам міністерства фінансів, редакторам газет, коли… він не повірив своїм вухам! — у сусідній кімнаті особистого секретаря почувся непристойний шум, який міг порушити гармонійний план його думок, тим самим завдавши Бекфорду величезних збитків. Услід за шумом пролунав уже зовсім непристойний сміх. Це було рівнозначно бунту, заколоту.

Глава фірми вже простягнув руку до «сигналу тривоги», як раптом двері рвучко відчинились, хвилі безумного сміху заповнили величезний кабінет. На порозі стояв цей негідник Сполдінг у сірому костюмі й солом’яному капелюсі. Бекфорд трохи відкинув назад свою круглу голову і глянув на непрошеного гостя тим ви пробуваним крижаним, пронизливим поглядом, від якого бентежились добре загартовані пройдисвіти і бувалі дипломати.

Сполдінг витримав цей погляд і раптом зробив якусь легку, але неймовірно смішну гримасу, якийсь легкий жест, що надав непереборний комізм усій фігурі, і сказав лише одну фразу. Зараз Бекфорд не міг навіть згадати її — щось цілком несподіване, абсолютно невідповідне місцю й часові, але, можливо, тільки тому до такої міри забавне, що Бекфорд раптом зареготав таким щирим, заразливим сміхом, яким не сміявся від часу своєї далекої молодості. Сполдінг, не знімаючи капелюха, швидко пройшов по килиму від дверей до письмового столу, став біля столу, обіперся рукою на скляну поверхню і в паузі бекфордівського сміху сказав:

— Чи не маєте бажання, хазяїне, закінчити наші розрахунки? Потрудіться підписати і видати мені чек на десять мільйонів доларів!

Бекфорд на секунду перестав сміятися і злякано подивився на Сполдінга — чи не збожеволів той: смішити першого гегмана така ж дурниця, як частувати цукерками фабриканта цукерок!