Читать «Мертва голова» онлайн - страница 31

— Мої колекції! Моя праця! Моє життя!

Джон намагався відтягти старика, але він, здається, збожеволів.

— Залиште його, нехай він трохи заспокоїться, — сказав Сабатьє, щиро схвильований горем ученого.

Набігла хмара, і зразу стало темно. Загуркотів грім, спалахнула блискавка. Вітер рвав верхів’я дерев і свистів у бамбуковому гаю. Дощ знову полив як з відра. Але Фесор не помічав нічого. В його настрої наступила реакція. Він сидів нерухомо, наче той маніяк, втупивши погляд на загиблі скарби.

Сабатьє насупився і, торкнувши вченого за плече і сказав:

— Ось бачите, ми своєчасно вирішили забрати вас звідси. Але не сумуйте. Ви повернетесь сюди, і тоді…

— Так. так! — Фесор нарешті опам’ятався. — Треба все починати з початку! Я повернусь!

— З добре спорядженою великою експедицією. Але нам треба поспішати. Ходімте швидше, Фесоре!

— Так, так, треба поспішати… Роботи багато. Все — з початку! Швидше ж! Ходімо!

Фесор квапив своїх супутників! Він поспішав до людей, щоб швидше повернутися в ліс. Цей ліс поневолив його душу, став його стихією, його манією.

Вони прийшли на річку саме вчасно. Вода, що раптово прибула, вже піднімала пліт.

Фесор схопив жердину і почав відштовхуватись.

— Не робіть цього! — гримнув на нього Джон. — Ви можете загнати гострі кінці плоту в мул. Вода сама підніме пліт. Майте терпіння!

Фесор покірно поклав жердину і знову замовк, втупивши похмурий погляд у мутні води. Повз нього, як і багато років тому, мчали стовбури дерев, трупи тварин, пальми. Але він, здавалося, нічого не помічав. Тільки один раз його очі спалахнули думкою.

Мандрівники побачили видовище, яке могло повернути до рівноваги навіть напівбожевільного Фесора…

По річці мимо них поволі плив острів з десятком пальм і папоротей. Величезні орхідеї схилялись до самої води. У вітах пальм стрибали і неспокійно кричали мавпи.

— Плавучий острів! Невже це не міраж? — вигукнув здивований Сабатьє.

— Повідь змиває цілі групи дерев, — відловів Фесор таким тоном, немов читає лекцію в університеті. — Буває, що такі острови випливають у море далеко від берега і довго носяться по хвилях; переплетені корінням дерева довго не розпадаються. Багато мореплавців зустрічали в океані такі плавучі острови. Тут нема нічого… — він обірвав фразу на півслові й заглибився в свої думки, раптово забувши про острів.

— От на такому б острові поплавати! — сказав Сабатьє.

— Індійці інколи запливають на цих мандруючих островах дуже далеко, — відповів Джон. — Пам’ятаю, в дитинстві я сам вирушав у такі мандрівки.

Пліт дуже хитнувся, і його понесло течією.

— Нарешті! — ожив Фесор. — Швидше б, швидше! Стільки роботи!.. — І він знову замовк, низько опустивши голову.

Джон подивився на Фесора, потім на Сабатьє і тихо сказав:

— Мабуть, нам не треба було брати з собою старика. Дивіться, він зовсім збожеволів.

— Нічого, відійде. Не могли ж ми залишити його в лісі!

— Дивна історія! — сказав французький консул у Ріо-де-Жанейро, коли Сабатьє скінчив свою розповідь.

Потім консул відчинив шафу, порився в старих газетах, акуратно складених у стоси, витяг пожовклий номер і подав Сабатьє.