Читать «Мертва голова» онлайн - страница 29

— І залишиться невідомим, — відгукнувся з темряви Джон.

— Цього не повинно бути! — серйозно відповів Сабатьє. — Ми спробуємо умовити Фесора поїхати разом з нами. Візьмемо частину його колекцій і його самого.

— Навряд чи він погодиться на це, — заперечив Джон. — Як би там не було, нам пора збиратися в дорогу. Незабаром почнеться період дощів.

Вони замовкли, поринувши кожний у свої думки. Сабатьє думав про можливу експлуатацію «скарбу» Фесора, а Джон — про свій магазин.

— Однак пора запалювати багаття і лягати спати, — сказав Джон.

У цей момент легенький скрип дерева привернув їхню увагу. Вони насторожилися, але навіть тонкий слух мисливців не міг одразу визначити, звідки доноситься звук. Вловити його напрямок і справді було нелегко. Джон перший догадався підвести голову вгору й здивовано скрикнув.

Можна було подумати, що в пітьмі тропічної ночі до них спускається зоряний кусочок Млечної Путі. Джон побачив купу зірок, які горіли спокійним, м’яким фосфоричним світлом.

— Що за нечиста сила! — вигукнув Джон.

Звичайно, тут не могло бути нічого надприродного.

Млечна Путь не могла скрипіти легкими щаблями драбини.

Серед нічної тиші почувся короткий смішок Фесора.

— Лісовий дух спускається до вас! — сказав Фесор.

Коли він спустився, Сабатьє і Джон не могли не скрикнути від подиву. Весь балахон Фесора сяяв фосфоричними плямами.

— Непоганий маскарадний костюм! — сказав усміхаючись Сабатьє.

— Ви вгадали, це мій маскарадний костюм, — відповів Фесор. — Пам’ятаєте сонечко, що містить синю рідину? Ця рідина вночі фосфоресціює. Я намазав нею костюм і перетворився на сузір’я, що гуляє по тропічному лісу.

— Але нащо вам цей маскарад? — спитав Сабатьє.

— А ось нащо. Кожна світна пляма своєю формою нагадує тіло якоїсь фосфоресціюючої нічної комахи, і комахи летять на мій костюм. Світні плями вкриті тонким шаром клею, і комахи сідають на цю принаду. Таким чином, гуляючи по лісу, я в той же час ловлю комах. Як бачите, я дуже опростив свою роботу.

І, побажавши гостям на добраніч, Фесор пішов від них, мов блукаючий вогник, який то з’являвся, то зникав у кущах.

Коли вранці Фесор повернувся, він уже не був схожий на кусок зоряного неба. Весь його костюм був вкритий прилиплими за ніч комахами.

— Добрий улов! — весело привітав він Сабатьє.

— Ви справжня ходяча колекція, пане Фесор. Сідайте пити чай.

— Зараз, тільки звільнюсь від комах і приведу в порядок костюм, — відповів Фесор, піднімаючись по драбині.

Коли Фесор повернувся, Сабатьє налив йому кухоль чаю і сказав:

— Дорогий Фесоре, ми хочемо вкрасти вас. Скоро настане період дощів, і ми вирушимо в дорогу.

— Бажаю успіху.

— А ви?

— Мені й тут добре, — І рішуче відповів Фесор.

— Невже ви не відчуваєте ніякого бажання повернутися до людей? — спитав Сабатьє. — П’ятнадцять років — ніби достатній термін для наукової експедиції. Ви тільки подумайте, яку сенсацію викличуть ваше повернення і відкриття! Ваше ім’я стане відомим усьому світові.