Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 132
Емма Вигодська
— Згоден! — схилив голову Вільсон.
— Це значить, що ми уже можемо вважати його небіжчиком, джентльмени, — з задоволенням заявив військовий прокурор.
Вільсон зробив знак вартовому офіцерові.
— Подвійний наряд конвою! — наказав Вільсон.
Офіцер вийшов.
За полотняною стіною намету почулися розмірені кроки, дзвякнула зброя. Це конвой зімкнувся навколо Макфернея.
Дочка Панді
В темряві безмісячної ночі чотири великі човни відплили од пологого піщаного берега маленького острівця на річці. Човни повернули на південь.
Люди тісно збилися в човнах, — остання партія повстанців, яка утримувала форт Селімгур.
На кормі човна, що ішов позаду всіх, стояв Чандра-Сінг і поруч нього Лела під своєю великою хусткою.
Гребці дивилися назад, у темряву.
Незабаром високе полум'я спалахнуло над фортом, завирувала вода, з плескотом накочуючись на береги. Форт Селімгур злетів до неба.
Полум'я пожежі ще довго клубочилось в далині нерівною завісою, освітлюючи темне небо, стіни фортеці, річку.
Чандра-Сінг дивився назад. Здалеку в світлі пожежі він бачив димну мерехтливу хмарку над містом, освітлену відблисками вогню, йому здавалося, що він чує стогін над фортецею, протяжний багатоголосий стогін, що підноситься до самого неба.
За поворотом ріки все заіскрилося, заграва пожежі потьмяніла, знову стало тихо.
Гребці налягли на весла. Пітьма укриє їх, під покровом пітьми вони дійдуть до Бхагпута, а там далі — форт Агра, шатра повстанців на березі, вільний шлях, рідні селища.
* * *
Кінний загін Ходсона, нарешті, знайшов собі діло: він рушив у погоню за повстанцями, які пішли з Делі на південь. Усі дні штурму кавалерійські частини британців залишались у резерві; на тісних вулицях міста кінноті нічого було робити. Але зараз Ходсон міг показати себе.
«Ходсонові коні» — так називали британські офіцери його загін — були попереду всіх. «Ходсонові коні» танцювали від нетерплячки: обабіч Джамни в цих місцях тяглися смуги грузьких боліт, затонів, непрохідного для кавалерії піску, й останні делійські повстанці, які відпливли з форту, безпечно відходили на південь, до Агри.
Глибоким обходом ішли кінні до дальнього вигину річки, до закруту біля Бхагпута, де можна буде проскочити на конях до самої води і перетнути шлях повстанцям.
Без відпочинку, без зупинок гребли гребці Чандра-Сінга.
Вони вже минули розкиданий до берегів, розбитий британцями плавучий міст недалеко від Бхагпута.
І на світанку «Ходсонові коні», кинуті кар'єром, підскакали до самої води.
Гребці, дружно підвівшись, налягли на весла. Тут був твердий прохідний берег І брід, зручний для коней.
Коні ввійшли у воду. Борючись із течією, вони повертали напереріз човнам.
Розвиднялось, небо на сході зачервоніло ясним пурпуром ранку.
Офіцер-саїб ішов на коні попереду, в кавалерійській формі, в чалмі, намотаній поверх білого шолома.
Вже можна було добре бачити обличчя офіцера, його світло-руду бороду і широко відкритий рот. Офіцер щось кричав — вітер відносив слова.
