Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 80

У Тібетському нагір'ї Потаніни близько познайомились з тангутами, хоробрим і рішучим народом. У басейні великої китайської річки Янцзи експедиція поповнила свої гербарії південними теплолюбними рослинами, листям віяльних пальм, лакових і воскових дерев, аралій і мирту.

Потаніни з найжвавішою цікавістю і співчуттям спостерігали життя миролюбного, витривалого китайського народу — важке і дуже своєрідне життя.

Олександру Вікторівну особливо цікавило становище китайської жінки. Китаянок не вчили в школах, і тому серед них було дуже мало письменних.

А звичай калічити ноги, що його ввів, за переказами, майже тисячу років тому один з імператорів! З трилітнього віку дівчаткам міцно бинтували ступні, щоб вони не росли. На таких покалічених ногах майже неможливо бігати, та й ходити нелегко. Адже китаянці доводиться багато працювати в полі, поратися в хаті, доглядати дітей, яких у Китаї дуже люблять: якщо нема своїх дітей, то сім'я бере сиріт на виховання.

Тяжке життя китайських жінок, але майже завжди вони добродушні і привітні. Особливо запам'яталась Олександрі Вікторівні стара селянка, мати сімейства. Жвава, енергійна, вона зустріла росіян на сільській вулиці і зразу ж запросила їх до своєї господи. Там вона поставила на стіл гарячу юшку — шматки тонко розкачаного тіста, звареного в бульйоні з цибулею і оцтом, напекла свіжих булочок і взагалі намагалася всіляко догодити своїм гостям.

Весела, моторна, вона сновигала по кімнаті на своїх забинтованих ногах, називаючи по-китайськи різні предмети, які цікавили росіян, і голосно сміючись, коли вони неправильно вимовляли ці назви.

Олександра Вікторівна заприятелювала з старою селянкою і раділа, коли та приходила в табір експедиції.

Висячі мости над потоками Сичуані, стіни монастиря Гумбум, береги славетного голубого озера Кукунор, снігові перевали у верхів'ях гірської річки Харин-гол, оази провінції Ганьсу і, нарешті, курні бурі пустелі Гобі — все це змінювало одне одного на заключному етапі китайсько-тібетської подорожі Потаніних. Наслідки цієї подорожі принесли їм світову славу.

* * *

Коли задумано було четверту експедицію Потаніних, Олександрі Вікторівні було під п'ятдесят. До жорстокого ревматизму, на який вона захворіла ще за першої подорожі, додались серцеві недуги. Вона бадьорилась, не подавала вигляду, над усе боячись, що її хвороби розладнають плани Григорія Миколайовича. Якщо Григорій Миколайович дізнається про це, то неодмінно сполошиться і або зовсім відмовиться від участі в експедиції, або поїде сам.

Але хіба це можна допустити? Хто ж допоможе йому вести щоденники? Хто візьме на себе хай незначну, але дуже важливу чорнову роботу — впорядковувати зібрані матеріали.