Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 58

За скелястим міжгір'ям — плоска рівнина і на ній місто Бодуне з китайськими пагодами. Загнуті роги їхніх дахів такі красиві в жовтому небі заходу. Безліч джонок оточує пароплав: усім хочеться подивитись «вогняний човен» росіян.

Знову горбисті береги, на крутих схилах туляться хутори. Із-за мису з'являється флотилія джонок, прикрашених клаптями яскраво-жовтої і червоної тканини. З джонок махають капелюхами, щось голосно і радісно кричать. Це китайські сплавщики, які часто бувають на Амурі; вони давно дружать з росіянами.

В серпні, коли жовтіє пшениця і наливаються дикі яблука, пароплавчик дотягся до великого міста Гіріна.

Маньчжурські власті по-своєму приготувались до зустрічі росіян. Поліцейські батогами і палицями розганяли натовп, який висипав до річки. Біля того місця, де причалив пароплав, негайно поставили чотири намети з вартовими. Купці, замкнувши крамниці і начепивши на себе старовинні з'їржавлені шаблі, розгулювали по пристані з войовничим виглядом. Населенню міста було заборонено не тільки продавати що-небудь росіянам, але навіть і розмовляти з ними.

Експедиція поспішила покинути Гірін — це гніздо маньчжурського чиновництва.

Вода в Сунгарі швидко спадала, і пароплав, тільки-но повернули назад, зразу сів на мілину. Біля ста китайців заходилось стягувати його з допомогою жердин. Але люди діяли врізнобій, не дружно. Кропоткін стрибнув у воду, схопив жердину і завів «Дубинушку».

Китайцям сподобалась пісня. Вони підхопили її високими голосами, разом налягаючи на жердини.

Пароплав здригнувся, трохи посунувся і повільно сповз із мілини.

Ця пригода допомогла встановити між росіянами і китайцями найкращі стосунки. Прості люди, які ненавиділи маньчжурські власті за те, що вони дерли з народу три шкури, охоче братались з матросами і солдатами російського пароплава.

Якось уже перед виходом на Амур «Уссури» зупинився на ночівлю біля сільця, де не було жодного чиновника, жодного поліцейського. Росіян зустріли тут особливо радісно.

При світлі паперових ліхтариків біля киплячого чайника точилися розмови про те про се.

«До якої міри ласкавим і любим стає китаєць, коли над ним не висить канчук маньчжурського чиновника… Пізно розійшлись ми по домах у супроводі китайців з ліхтарями і розлучилися друзями, — що ніколи не щастило у присутності чиновництва», — записав цього вечора Кропоткін.

Коли його потім питали, як він, не знаючи китайської мови, умудрився жваво балакати з селянами, Кропоткін відповідав:

— З допомогою знаків. І, запевняю вас, чудово розмовляли. Абсолютно всі народи розуміють, що означає дружелюбно поплескати по плечах. Запропонувати один одному тютюнцю або вогник, щоб закурити, — теж дуже зрозумілий вияв дружнього почуття.

Сунгарійських селян особливо дивувало, що молодий росіянин носить довгу бороду. Адже в Китаї дозволялось не голити підборіддя тільки тим, кому минуло шістдесят років. Навіщо ж росіянину така борода?

Кропоткін згрібав бороду в жменю і починав її з апетитом жувати: от, мовляв, якщо не буде чого їсти, то можна прохарчуватися таким способом. Китайці від душі сміялись.