Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 27

Затримуватися в Дудинці професор не міг. Але й залишати товариша без лікарського догляду теж не годилось. Міддендорф надумав лікувати Брандта в дорозі, зрихтувавши для нього зручний ящик, обшитий оленячими шкірами. Лікарський капелюх став у пригоді з самого початку подорожі.

Разом з похідною лікарнею, встановленою на оленячих нартах, експедиція рушила на північний схід від Єнісею, до річки П'ясіни.

На П'ясіні професор зустрів дуже потрібну людину. Це був маленький сухий дідок років сімдесяти, схожий на казкового гнома.

Попри свій вік, Тит Лаптуков (так звали діда) був ще досить бадьорий. Він об'їздив Таймир, знав мови його кочівників і цілком міг бути за перекладача.

За П'ясіною в сніговому океані зовсім рідкі темні плями оленячих стад і напнуті шкірами чуми — житла кочівників. Зате як швидко мчать до них упряжки, почувши кволий запах диму!

Але ніхто не зустрічає гостей. Вхід в один з чумів занесено великою кучугурою.

— І тут лихо… — зітхає професор.

Він іде до того чуму, над яким ще в'ється димок. Всередині темно. Очі, звиклі до монотонної білизни тундри, спочатку розрізняють лише головешки в багатті. В напівтемряві хтось стогне. Дві постаті підводяться назустріч гостям. Одна з них — у дивному одязі, прикрашеному стрічками і мідними брязкальцями.

— Їхній шаман, — шепоче дід Лаптуков.

Так ось який цей шанований кочівниками знахар і чаклун! Не звертаючи уваги на сторонніх, він починає кружляти, щось бурмочучи і б'ючи в бубон. Його рухи дедалі швидшають, він починає підстрибувати, ніби скажений.

— Хворобу, бач, виганяє, — шанобливо шепоче Лаптуков.

Шаман кидає в багаття жменю якогось порошку. Смердючий дим виповнює чум. Шаман хрипко вигукує заклинання, на його губах виступає піна. Ще мить — і він падає на підлогу, знесилений своїм безглуздим танком.

— Кажуть, ці шахраї за свої кривляння забирають у бідняків останніх оленів? — питає професор.

Лаптуков киває головою, але йому ніяково від цих слів: видно, він сам побоюється «чаклуна».

Професор хоче оглянути хворих. Шаман, трохи розплющивши очі, слідкує, як незнайомий нахиляється над хлопчиком, що метається в гарячці на оленячій шкурі. Та коли професор підносить до рота хворому ліки з похідної аптечки, шаман схоплюється і штовхає його під руку.

Професору хочеться дати шахраєві ляпаса, але він стримується. Так хворому не допоможеш. Хай Тит Лаптуков пояснить шаманові, що росіянин не хоче йому заважати, а своїм зіллям тільки підсилить шаманські чари. І плати за лікування росіянинові не треба, шаман може забрати все собі.

В середині квітня експедиція була вже в становищі Корінного-Філіпповського, розташованому біля 71-ї паралелі. Ніхто тут не погоджувався дати професорові оленів, щоб їхати далі на північ, поки не почнеться весняне перекочування. Але Міддендорф не особливо шкодував про затримку: становище було якраз на кордоні тундри і лісотундри, і тут варто зайнятися деякими дослідженнями.

На пагорку, розчищеному від снігу, похідний бур ледве проникав у тверду, як камінь, землю. Дійшли спочатку до п'яти, потім до десяти-дванадцяти метрів.