Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 24

Шлюпи зійшлись, щоб їхні екіпажі могли розділити радість відкриття.

Загриміли слова команди:

— До вантів на праву! По вантах!

Мить — і сміливі матроси, ніби птахи, засіяли зверху до низу мотузяні щаблі. Борти корабля огорнулися димом, і грім салюту відлунився в скелях.

— Знайдений нами острів подає надію, — сказав Беллінсгаузен офіцерам, — що поблизу є ще й інші береги.

— І ми знайдемо їх! — вигукнув Лазарєв. — А острів… Гадаю, що і в південних морях повинні ми увіковічити того, кому Росія зобов'язана могутністю свого флоту.

— Так, хай ім'я Петра Першого завжди нагадує, що саме росіянам пощастило знайти землю біля Південного полюса!

Через тиждень, 17 січня 1821 року, коли кораблі повільно йшли вздовж невисоких, крижаних полів, налетів поривчастий шквал, туман розвіявся — і перед моряками відкрилася земля, береги якої губилися вдалині.

Найближчий до кораблів мис закінчувався високою горою. За нею бовваніли ще гори, то вкриті снігом, то голі. До самого обрію йшла льодова рівнина, чорні скелі, мертва холодна поверхня величезної землі.

— Південний материк! Південний материк.

З цими вигуками люди обіймали один одного.

Перед ними, облямована бар'єром криги, лежала таємнича Антарктида.

Лежав материк, який у півтора раза перевищує Європу. Материк, берегів якого на інших меридіанах російські кораблі вперше досягли рік тому. Найхолодніший і найнедоступніший материк земної кулі. Батьківщина айсбергів, батьківщина лютих полярних бур, шоста й остання частина світу нашої планети.

Небо тим часом зовсім очистилось від хмар. Свіжий вітер надимав паруси, куйовдив морякам волосся — вони без шапок стояли на палубі. Крига іскрилася, переливалась, виблискувала в сонячних променях.

Здавалося, сама природа радіє перемозі людини над темними силами стихії.

* * *

Відтоді минуло майже півтора століття. Але й сьогодні закована в крижаний панцир Антарктида ховає ще багато загадок.

Берега Олександра Першого — так назвав Беллінсгаузен частину її гірського узбережжя — досягли вдруге тільки через дев'яносто років після блискучого плавання російських моряків.

Останні десятиріччя чимало експедицій різних країн плідно попрацювали на «Великому білому материку». Завзяті, сміливі люди проклали багато трас у льодовій пустелі, висунули форпостами науки полярні станції далеко вглиб Антарктиди.

І на згадку про подвиг відкривачів невідомої землі перші радянські станції-обсерваторії в Антарктиді були названі так само, як кораблі Беллінсгаузена і Лазарєва — «Мирный» і «Восток».

УГЛИБ ТАЙМИРСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Озеро Таймир розташоване десь за триста кілометрів від мису Челюскін. Навколо нього — безмежна тундра. Це один з тих глухих країв, про які казали: «ведмежий куток». Щоправда, недалеко від озера водяться не бурі, а білі ведмеді…

Незабаром після Великої Вітчизняної війни газети повідомили, що з Таймирського півострова повернулась експедиція, яка провела там літо. Майже два місяці пробиралась вона до озера пішки і на оленях. Їй пощастило виправити «маленьку» помилку: площа озера виявилась принаймні на двісті тисяч гектарів менша, ніж припускали.