Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 23

— Дозвольте побажати, щоб, знехтувавши всіма небезпеками, пройшовши в краї непрохідні і з успіхом закінчивши покладену на нас справу, повернулись ми на свою батьківщину, розширивши коло людських знань багатьма відкриттями!

Тост за тостом. Розчервонілись обличчя. Дехто потай розстебнув гачки мундира. Згадують морські походи, друзів і родичів, розповідають цікаві пригоди, яких багато зберігає пам'ять кожного моряка.

Так сидять вони тісним колом, молоді, сповнені сил, сподівань.

Різні будуть у них шляхи, й не всі їхні імена збереже для нащадків історія.

Високо зійде зірка Лазарєва. Вся Росія почує про нього, спочатку як про героя полярних морів, потім як про героя Наваринського бою, нарешті як про видатного адмірала, реформатора Чорноморського флоту, що став кращим парусним флотом світу. З школи Лазарєва вийдуть такі адмірали, як Корнілов і Нахімов. Історики говоритимуть про «Лазарєвський період» — період блискучих морських досягнень Росії.

Мундир адмірала одягне і Фадей Фадейович Беллінсгаузен. Відзначившись у морських боях, він стане військовим губернатором Кронштадта і багато зробить для його зміцнення. Вдячні нащадки спорудять йому пам'ятник у цьому місті-фортеці.

Слава чекає астронома експедиції Івана Михайловича Симонова. За роботи по земному магнетизму Академія наук і багато вчених товариств світу оберуть його своїм членом.

Почесті, відзнаки чекають багатьох з тих, хто бенкетує в кают-компанії шлюпа, який пливе серед крижин. Але одному з цієї дружної сім'ї вготована інша доля.

Той, кого товариші називають «лицарем чесності», похмурими сутінками в грудні 1825 року твердою ходою, з спокійним обличчям пройде під конвоєм зі скрученими за спиною руками по Невському проспекту. Його судитимуть разом з іншими декабристами. Нещадний буде вирок: «… колишньому морському офіцерові Торсону покласти голову на плаху, а потім вислати його на довічну каторжну роботу».

А поки новорічна гулянка триває, і бліді поблиски крижин пливуть по стінах кают-компанії…

День 10 січня 1821 року почався так, як починалось багато інших днів. Птахи кружляли в повітрі. Легкий туман танув над водою. Темні спини китів мелькали в зелених хвилях.

Але серед птахів з'явились раптом давні знайомі — морські ластівки. З води виринув якийсь звір, що нагадував тюленя. Колір води почав мінятися.

Що ж все це означало? Нетерпляче очікування великих і важливих подій охопило всіх.

О третій годині дня в льодах з'явилась невизначена сіра пляма. Беллінсгаузен взяв підзорну трубу.

— Берег, — сказав він дивним, чужим голосом.

Як хотілось усім, хто перебував у цю мить на шканцях, вірити, що попереду справді берег! Але раптом це величезний айсберг?

Раптом пляма розпливеться, розвіється, розтане?

На «Мирном» замигтіли сигнали. Ні, пляма не була примарною! Лазарєв теж бачив землю.

У цю мить небо посвітлішало. Виразно вимальовувались чорні осипи скелі невідомого берега.

І тут без усякої команди загриміло таке «ура», якого нікому з учасників плавання не доводилось чути ні раніш, ні опісля.

Земля показалась ненадовго і знову зникла в тумані. Наступного ранку кораблі підійшли до неї ближче. Це був високий острів. З його чорних скель сповзали льодовики, шумно падали в море потоки.