Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 165

Однак чого саме до Марса?

Адже яскрава Венера, зірка ранкової або вечірньої зорі, — не тільки наша найближча сусідка, але й двійник Землі за розмірами. Здавалось, належало б віддати перевагу саме їй.

Але, на жаль, жодному астрономові навіть у найпотужніший телескоп ще не щастило розглянути поверхню Венерн. Наша сусідка завжди оповита сліпучо-білою і непроникливою для ока парою, бо вона набагато ближче до сонця, ніж ми, і на її поверхні жаркіш, ніж було на нашій рідній планеті тоді ще, як зароджувалося життя.

А Марс? На ньому, навпаки, нам здалось би занадто холодно: він одержує в два з чвертю рази менше сонячного світла і тепла, ніж Земля. Він невеликий: довелось би скласти шість Марсів, щоб вийшла наша планета.

Звичайно Марс далеко від нас. Але раз на п'ятнадцять або сімнадцять років, у роки «великих протистоянь», його шлях зближується з орбітою нашої планети. Марс і Землю розділяють тоді тільки 56 мільйонів кілометрів. Це, звичайно, теж не так вже близько. Але в астрономів свої уявлення про віддалі.

Намагаючись не згаяти даремно жодної години, вони вивчають червонувату планету, яка наблизилась під час «великого протистояння» і на якій так багато знайомого, «земного».

Так, так, саме земного! На Марсі, як і в нас, чергуються дні і ночі. Змінюються і пори року — тільки марсіанська зима, весна, літо, осінь приблизно вдвоє довші від наших. У Марса, як і в Землі, є атмосфера.

І, нарешті, що особливо важливо, — на Марсі може існувати життя, хай віддалено, але все ж схоже на те, яке ми бачимо щодня, кожну годину навколо себе на рідній своїй планеті. Яке це чудове, прекрасне слово — життя! В кого не потеплішає на серці від однієї тільки думки, що в чорній безодні неба загубився світ, де не все нам чуже і незнайоме…

Мабуть, серед нас уже живе та, поки ще нічим не видатна людина, якій випаде першій побачити із сусідньої планети мерехтіння далекої голубуватої Землі. Але й до того, як ми урочисто вирядимо цю людину в її космічний політ, інші люди вже зробили низку відкриттів, після яких багато таємниць Марса перестали бути таємницями.

Уперта людська думка, випередивши міжпланетний корабель майбутнього, з кожним роком ніби наближує, відтягує до нас загадкову червонувату планету.

* * *

Гаврило Адріанович Тихов обережно, намагаючись не стукнути, причинив двері квартири і пішов довгим гучним коридором у середню башту Пулковської обсерваторії. Було тихо і холоднувато. Дерева старовинного парку ледь чутно шелестіли за вікнами.

У башті було темно. Деякий час астроном давав повний відпочинок очам і намагався не думати ні про що незрозуміле: хвилювання заважає спостерігати небо. Потім він підійшов до телескопа, скерував його на Марс, влаштувався зручніше і, рівно дихаючи, почав дивитись у велику трубу.

Він побачив те, що бачив уже багато ночей підряд: кружало планети, названої ім'ям римського бога війни за свій колір пожеж і крові. Оранжево-червоний диск ледь помітно здригався: годинниковий механізм плавно вів трубу телескопа слідом за планетою.

Травневе небо було чисте, повітря — прозоре. Чудово, чудово! Нема чого й чекати кращої ночі, щоб продовжити досліди із світлофільтрами. Ці кольорові стекла, які пропускають, відфільтровують промені тільки одного кольору, справді, ще недостатньо оцінені в астрономії. А вони ж так допомагають спостерігачеві! Світлофільтри різкіше, наочніше відокремлюють одне від одного все, що має різні відтінки, які важко вловити людським оком.