Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 16

Біля крижаних гір своє життя. Он ціла череда їх суне із похмурої далини. За кожною горою тягнеться хвіст дрібних уламків. Іншим разом айсберги пливуть проти вітру: їхня підводна частина в кілька разів перевищує надводну, і глибинна течія, яка штовхає її, виявляється дужчою за вітер. Куди поверне цей стрій крижаних гігантів? Ніхто не скаже цього, бо часто вони рухаються з різною швидкістю і в різних напрямках.

Вахтові офіцери болісно прикидають: встигне корабель проскочити перед якою-не-будь горою чи краще звернути? І куди звернути: «приводити», тобто зробити так, щоб вітер був менш попутний, чи «ввалитися» під вітер? А за хвилину новий айсберг і ті самі питання.

На початку лютого експедиція знову спробувала проникнути на південь. Крізь снігову каламуть важко було розрізнити, що попереду, і коли кораблі підійшли до якоїсь перешкоди, вахтовий офіцер «Востока», впевнений, що перед ним великий айсберг, спробував було обійти гору. Даремно!

Це знову була крижана стіна, яка йшла в обидва боки за межі видимості. Вздовж неї кораблі попливли на схід, і тут на «Мирном» помітили те, про що негайно було записано в шканцевий журнал.

— Дивіться, морські ластівки!

— Де, де?

Над кораблем промайнули невеликі димчасті птахи. Моряки вже бачили таких птахів біля острова Південна Георгія. У відкритому океані вони не зустрічались. Ластівки — провісники близького берега.

Але як його далі шукати — вже почались антарктичні шторми? Густий сніг, змішуючись з бризками і піною, покривав льодовим нальотом борти, палуби, нижні кінці парусів. Ледве долетіли здаля слабкі звуки гарматних пострілів, що ними давав про себе знати другий корабель. Ракетні вогні то спалахували на гребені хвилі, то згасали за її стіною.

Майже сто днів «Восток» і «Мирный» плавали в антарктичних водах.

Тричі їхній курс перетинав Південне полярне коло. Зносились паруси і такелаж.

Розстеливши на столі у своїй каюті карту, Беллінсгаузен писав повідомлення в Росію, в Петербург. Можливо, не скоро ще доведеться послати його з якогось порту з попутним кораблем, але треба звести докупи думки, викласти їх на папері.

Першу частину написано. Тепер — про найголовніше: що відбулось у січні і на початку лютого.

«… Тут за крижаними полями дрібного льоду і островами видно материк…»

Начальник експедиції задумався і відклав убік перо. Чи мав право він написати так точно? Де незаперечні докази, що це був материк? Чесна, відверта натура моряка не мирилася з найменшою неясністю — адже йому доведеться сперечатися з ученими, що не визнавали існування Південного материка.

Він пробіг очима написане і, трохи повагавшись, дописав:

«… видно материк льоду, якого краї відламані перпендикулярно і який тягнеться, скільки сягає око, підвищуючись на південь, наче берег».

Так буде краще, скромніше.

Багато передумав і командир «Мирного». Вже в котрий раз перечитував Лазарєв книгу Кука! Нігтем на полях підкреслено слова: «Я обійшов океан Південної півкулі у високих широтах і відкинув думку про існування тут материка…» Але ж океан нагадує про близькість якоїсь невідомої землі не тільки стіною нерухомих льодів і силою-силенною айсбергів. А морські ластівки?