Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 33

— От шо, Клаус, — сказав він. — Досі ми спільно вирішували свою долю, будемо робити так і надалі — що б там не сталося! Пусти мене до штурвала. Хоч я уже двадцять вісім місяців не водив літак, але з твоєю допомогою якось посаджу машину.

Раптом десь далеко внизу спалахнули промені прожекторів: там три, там чотири, там один — і так аж наскільки сягав обрій. Що це? їх виявили? І тепер зенітки зіб’ють їх?

— Густав, пускай білі ракети, скільки можеш! — Аксель передав йому ракетницю і патронташ.

— Але ж поглянь, вони зовсім не шукають нас! — відповів Густав.

І справді! Промені прожекторів раптом стали вертикально, простягши свої велетенські жовтуваті пальці просто в небо. Потім, ніби по команді, всі повільно почали схилятися на північ. Ні, не всі. Ті, що з заходу, простягнулися на північний схід, а ті, що на сході, — на північний захід. Всі прожектори спрямували свої промені в одну точку, розташовану прямо на північ від літака. В цю мить там вертикально спалахнуло сім променів, потім вони погасли і спалахнули знову. І, щоб розвіяти всі сумніви, серед тих променів спалахнула освітлювальна ракета, розбризкуючи червоний іскристий дощ в нічному небі.

— Це аеродром! — вигукнув Густав. Всі одразу відчули новий приплив енергії.

— Сідай сюди, Аксель! — квапив тепер уже сам Клаус, знімаючи свої ноги з руля повороту.

Напружуючи останні сили, він переповз на місце штурмана і, важко дихаючи, ліг там. Потім ще трохи підвівся вгору, але темрява заслала йому очі. Він ще ледве встиг побачити, як Аксель хутко сів на місце пілота і сунув свої ступні на педалі руля повороту.

— Скільки у нас лишилося бензину? — запитав Аксель Густава, приймаючи від нього штурвал.

Як звично охопили його руки півколо штурвала після такої довгої перерви! Тільки незручно було натискувати ногою на педалі руля повороту. Вони були припасовані спеціально для Клауса, а в того — значно довші ноги.

— Ще хвилин на п’ять-десять, а якщо бензомір пошкоджений, то мотори несподівано можуть зупинитися кожної миті, — почулася відповідь Густава.

Проте Аксель знав, що прилади скоріше покажуть надто мало пального, ніж надто багато. Він сподівався справитися з своїм завданням. Майстерним розворотом вліво вивів машину на новий курс — до аеродрому, що тепер уже виднівся прямо перед ними. Через рівні проміжки часу спалахували світлові сигнали. Аксель приглушив обидва мотори і почав знижуватися.

— Ну як, випускати шасі? — нагадав Густав.

— Давай! — гукнув у відповідь Аксель.

В ту ж мить завила сирена. Аеродром швидко наближався.

«От халепа, — промайнуло у Акселя в голові, — це ще надто велика висота, а до того ж на такій шаленій швидкості неможливо приземлитися». Він почав огинати аеродром справа. Так він вигравав час для випуску шасі і принаймні хоч трохи міг розглядіти розташування аеродрому. Раптом крізь наземний туман між променями прожектора з’явилися тьмяні світлячки ліхтарів. Може, це межа льотного поля? Здається, так.

Аксель знову набрався духу. Якщо туман всюди такий же рідкий, що можна розглядіти ліхтарі, то він упевнено поведе машину на посадку. Але сирена все ще вила, шасі не вийшло повністю.