Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 14

Одначе тижнів через три ситуація докорінно змінилась. І це сталося завдяки одному з тих проклятих випадків, що так часто трапляються під час війни.

Недалеко від польового аеродрому ескадри, якраз напівдорозі до лінії фронту, було невеличке озеро. Тут містилась водокачка найближчої залізничної станції. А в межах цієї водокачки ось уже кілька місяців жили, наче у себе вдома, німецька команда зв’язківців-радистів: мотоцикліст, унтер-офіцер і три солдати. Всі п’ятеро дуже нудьгували, бо їм заборонялися будь-які передачі. Вони мали право відповісти на певні зашифровані позивні і лише тоді перейти на регулярний радіозв’язок. Ця команда була створена як запасний радіопункт, що мав право вступити в дію, коли інші станції вийдуть з ладу. Тоді на неї покладалось завдання забезпечувати на даній ділянці зв’язок між наземними та повітряними силами.

Таким чином, служба цих п’яти молодих солдатів обмежувалася тим, що вони по черзі годинами просиджували біля свого приймача і слухали, що передають інші. Іноді в таких випадках пальці чергового радиста пробігали по клавішах шифрувальної машини, схожої на звичайну друкарську машинку, і вибивали ті самі літери, що надходили з ефіру. Завдяки цьому вони завжди були в курсі подій на фронті. Через кожні шість годин вони змінювали радіохвилю та установку шифрувальної машини і злораділи, коли вдавалося спіймати якогось радиста, що в запалі роботи прогавив момент цієї перестановки і раптом починав посилати позивні в «мертвий простір». Тоді вони, незважаючи на заборону подавати свій голос, злорадно посилали йому єхидні зауваження.

Та здебільшого вони слухали тільки танцювальну музику, причому їх дуже мало цікавило, на яку станцію вони натрапляли — на англійську, російську, французьку чи німецьку.

Вони майже щодня були свідками того, як розходилися твердження геббельсівської пропаганди з реальними, суворими подіями на фронті. Проте, це їх мало турбувало. їм жилося добре, якщо не зважати на постійні неприємності з постачанням. Ось, наприклад, уже три дні вони не одержували свіжих яєць. А вчора знову видали ліверну ковбасу в бляшанках, яку ніхто не хотів їсти. Лимони теж усі вийшли, а кофе в зернах, так потрібного їм для напруженого нічного чергування, лишилося щонайбільше на дванадцять чашок. Останнього разу в пересувній військовій крамничці знову не виявилось жодної колоди карт, внаслідок чого вечорами вони, як і раніше, мусили грати тими самими картами, в яких трефовий валет помітний був уже при здачі, бо в нього відірвався один ріжечок. А тут ще видали тільки дві пляшки червоного вина, хоча вони замовляли п’ять. Ну як їх поділити! Звичайно, офіцерська їдальня важливіша. Якщо там кінчалося вино, одразу ж посилали літак до Греції, Франції чи Болгарії. Це були оті широковідомі перевозки якихось важливих команд або дефіцитних запчастин, нібито конче необхідних, хоч насправді їх можна було знайти на складах відповідних аеродромів десятками. І всього лише п’ять запальничок передали — і це тоді, коли їх, разом з кремінцями, так неймовірно вигідно можна було проміняти у цивільного населення на свіжі продукти!