Читать «Терпкість вишні» онлайн - страница 35

— Найсмішніше, що він відрубав рівно триста грамів, — сказала Вікі.

— Але ми все одно не хочемо подібних пригод, — закінчила Мілька.

— А ви чули цю байку про сенс життя? — запитав Олек.

— Ну кажи, — попросили ми згідним хором. Урешті-решт, сенс життя — це те, чого шукає кожен студент-початківець. Потім уже немає на це часу, принаймні так сказав мені Данієль.

— Це було так, — почав Олек, підливаючи собі горілки до пива. — Один чувак заради експерименту нажерся якихось грибочків. Почекав хвилю і раптом — зблиск. У візерунку штор він побачив модель усесвіту. Що містилася в одній простій фразі. Він відкрив сенс життя. Але коли його на другий день розбудили, він нічого не пам’ятав. Зостався лише тьмяний спогад, що хвилину тому він мав доступ до найбільшої таємниці космосу.

— І що? І що?

— За тиждень він знову скуштував грибочків. Цього разу нагледів модель усесвіту на килимі й оббивці канапи. Але на другий день знову порожнеча. І так повторювалося ще кілька разів. Урешті він вирішив як слід приготуватися, налаштував аркушик, ручку. Наївся грибочків і чекає. Коли його осяяло, мигцем усе записав. Оту єдину, важливу для людства фразу. Рано встає, кидається до аркушика й читає: «Коли б я став на крісло, то дістав би кінчиками пальців до стелі».

Ми вражено мовчали.

— Слухайте, а куди поділася Марія? — зненацька запитав Адам.

— Бавиться разом із гуру, — відповіла Мілька.

— Можна сказати, що вона експериментує з грибом, — кинув Ірек. — Скільки йому років?

— Судячи з вигляду, двісті сімдесят, — оцінив Травка.

— І якась така руїна має вплив на Марію? — Олек з недовірою покрутив головою.

— І вішає їй таку локшину, — втрутилася Мілька, — що я підозрюю його в серйозних розладах. Останнього разу він зник на кілька днів, певно, знову відсиджувався в якоїсь баби. Зателефонував до Марії, буцімто потрапив в аварію в Альпах.

— Бо він проводив там якийсь тренінг для швейцарських менеджерів, — додала Вікторія.

— Марія божеволіла від розпачу. «Певно, він не хоче мене засмучувати. Може, він навіть умирає, віддалік мене». Минув тиждень. Заходимо ми з Іреком до «Алхімії», а там сидить гуру, живий і здоровий, звичайно, як на свої двісті років. Курить, п’є і знімає чергову дівку. Марії з нами не було…

— І шкода, бо потім вона не захотіла нам повірити. А коли врешті сказала йому, що ми його бачили, він відбрехався, козел нещасний. І ще наговорив, що ми це навмисно, бо заздримо її щастю. То ми вже перестали втручатися.

— Треба було сказати, щоб вона попросила його показати паспорт. Вона побачила б, чи він і справді був у тих Альпах.

— Ми їй казали. Марія навіть його запитала, але він тільки посміявся: «Дівчино, це ж секретний тренінґ. Я маю паспорт для осіб, які виконують спеціальні завдання. І не можу нікому його показувати». І все.