Читать «Об’єкт 21» онлайн - страница 43

«Лопнула», — промайнуло в голові. В темряві я почав намацувати розірваний край, але палатка, на мій великий подив, виявилася цілою: це вирвало кілочки, які я сам забивав. Клята тканина, тріпаючись під поривами вітру, висмикнула їх із землі.

— Що ж це за тканина? — спитав я вранці ентомолога, коли той складав палатку, яка висохла одразу ж, тільки-но перестав дощ.

Я стежив за його чіткими рухами: палатка зменшувалася, зменшувалася і перетворилась у маленький згорточок, який він не поспішаючи поклав у бокову кишеньку рюкзака.

— Спеціальна, — відповів Босняцький. — Для палаток.

— Де ви роздобули таке чудо?

— Одержав в інституті нових тканин. Там виготовили сотню таких палаток ї передали в Академію наук та університет для випробування в експедиціях.

— В чому ж фокус? — допитувався я.

Черних ледве помітно посміхався, беручи на плечі величезний мішок. Мабуть, він уже ставив такі запитання, і зараз його тішило моє здивування.

— Фокус у волокні: воно дуже міцне, — відповів Анатолій Сергійович. — Це штучне волокно. Молекули в ньому розташовані в довжину, вздовж напряму волокон. Це й надає йому незвичайної міцності на розрив. Я не хімік і не фізик і не зумію пояснити до пуття. Крім того, в тканини особливе, дуже щільне переплетення. Потім вона оброблена спеціальними речовинами. Одним словом, шовкопряда, який витягує свою нитку просто так, ні про що не думаючи, переможено. Перехитрили його люди.

— Я чув, — зауважив Черних, — ніби зараз випускають такі волокна, що навіть стальний дріт порівняно з ними…

Але про те, які різноманітні бувають волокна, нам дослухати не вдалося, бо ентомолог, раптом скрикнувши, упав на землю і поповз по-пластунськи.

Сказати правду, я не чекав від нього такої спритності. Він повз, мов ящірка, притискаючись до землі і не звертаючи уваги на свої елегантні брюки, до низенької квітки, на яку сів великий метелик, приваблений запахом або ж стомлений далекою дорогою. У правій руці ентомолог тримав сачок, сунучи його по траві.

Босняцький уже підповз до метелика і змахнув сачком, коли ефірне створіння, ніби тільки того й чекало, спурхнуло і, як листок, гнаний вітром, полетіло до лісу. Босняцький схопився на ноги і, знову скрикнувши, — цього разу вже від розпачу, — кинувся за метеликом прямо через кущі. Він ліз напролом у гущавину, як та муха, що влітає головою в павутину. Мені сподобалась така заповзятливість. Я й сам, якщо вже чимось захоплюся, дію, як то кажуть, не шкодуючи сил. Але в що перетвориться його елегантний дачний костюм! Страшно подумати: мабуть, лишаться тільки лахміття. Тепер, нарешті, ця легковажна людина переконається, що, вирушаючи в тайгу, треба одягатися трохи інакше, ніж для прогулянки по парку культури. Я з деяким самовдоволенням оглянув самого себе. У мене був вигляд справжнього тайгового мандрівника.

Ентомолог тимчасом зник. Ми почекали хвилин десять, потім Черних. зняв з плечей рюкзак і сів на нього. Я наслідував його приклад. Шукати Босняцького в лісі було марно. Ми могли тільки загубити один одного. Повинен же він колись повернутися — з метеликом чи без нього!