Читать «Об’єкт 21» онлайн - страница 34

— Коли б я вірив у прикмети, — зауважив Свиридов, — то подумав би, що куля з цифрою «сім» приносить мені щастя. Ця куля витворяє просто-таки чудеса. Погляньте: ледве торкнувшись борту, вона з силою відскакує і, зверніть увагу, як точно додержує закону рівності кутів падіння і відбиття! Це, безумовно, талант, геній серед більярдних куль.

— Ану, лишень, я цього генія разок стукну!

Проторенко ретельно натер крейдою кий.

Чи то удар був занадто сильний, чи, може, «геній» надміру чутливий, але куля «7» піднялася високо над головами гравців, виписала дугу і зникла за кам’яним парапетом, яким було обнесено площадку.

Сергій Іванович підійшов до краю площадки, щоб поглянути, куди впала «щаслива» куля, але в цю мить вона з’явилася з-за парапету, наче її хтось кинув знизу. Професор піймав кулю і поглянув униз: внутрішній двір готелю був безлюдний. Та, власне, хто б зміг закинути звідти кулю на дах десятого поверху?

— Дивно, — пробурмотів він, розглядаючи кулю. — Ви щось розумієте, Петре Семеновичу?

Петро Семенович здивовано дивився на професора.

— Повторимо експеримент, — рішуче сказав професор і підкинув кулю високо вгору.

«Сімка» піднялася вище від щогли антени і полетіла вниз.

Обидва гравці, нахилившись над парапетом, стежили за кулею.

Вони побачили, як куля доторкнулася до гладенької плити у дворі і помчала вгору, наче нею вистрілили з рогатки. Не долетівши до тієї височини, з якої вона почала падати, всього метрів на п’ять чи шість, куля ніби завмерла на мить і знову полетіла вниз. Доторкнувшись до бруківки, вона знову стрибнула вгору, але піднялася вже трохи нижче. Так вона падала й підіймалася принаймні разів двадцять. Нарешті, підскочивши до рівня другого поверху, куля полетіла скісно, заскакавши по двору, мов кенгуру, і зникла.

— Оце номер! — порушив мовчанку професор. — З чого ж зроблена ця куля, хотів би я знати?

— Звичайна пластмаса, — пробурмотів. Петро Семенович. — Адже із слонової кістки більярдні кулі тепер не роблять?

— Звичайна?! Ну, знаєте, більш незвичайного я ще нічого не бачив. А нумо, спробуємо ще!

Сергій Іванович узяв кілька куль із столу. Його партнер теж набрав білих ядер.

На превеликий подив мешканців готелю, вони почали кидати їх униз. Коли тихий дворик наповнився гуркотом куль, які стукались об бруківку, з вікон почали висуватися голови. Кулі стрибали, мов величезні білі блохи, але навіть найспритніша з них не піднялася вище третього поверху.

— Куля «7» і справді геніальна, — сказав професор. — Знаєте що? Її треба обов’язково знайти. Займіться-но ви цією справою. Приносьте кулю прямо в лабораторію.

Куля «7» зникла

— Не знайшов я кулі, — повідомив Проторенко, зайшовши другого дня в інститут до Сергія Івановича. — Закотилася кудись або хлопчаки підібрали… В мене з директором готелю відбулася неприємна розмова: каже, що вперше в своєму житті бачить такий хуліганський вчинок. Ну, а я ж не міг йому пояснити, що нас зацікавило в цих кулях.

— Шкода «сімку», — замислено промовив Сергій Іванович. — Як ви гадаєте, звідки в неї така стрибучість?