Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 94

— Прохання білого чаклуна не може бути виконане! — розгублено відповів він. — Довге Вухо вражений злим духом, що живе на Талі Монгонгогові.

— Значить, помер… — зітхнув географ.

Вождь ствердно хитнув головою й притис обидві руки до серця, чим хотів висловити свій сум за небіжчиком.

Балканов не розпитував далі про Довге Вухо. Незабаром мова зайшла за посіви, які стікають без дощів. Вождь поскарживсь на пекучі промені сонця, що їх насилають на плем'я злі духи. Потім заходивсь розповідати про капосних левів, слонів та гієн. У посуху племені важко прогодуватися, бо не так легко вполювати дичину. Все переселяється туди, де йдуть дощі: і гну, і страуси, й буйволи. Через те єдине, що плем'я може їсти, — це собаки.

— А ми зустрічали антилоп, — навмисне закинув Павел.

Вождь з осудом глянув на нього.

— Антилопи! — поволі мовив він. — Наше плем'я не вбиває антилоп. Антилопа — то священна тварина племені.

— Невже священна? — удавано здивувавсь Павел, аби тільки більше розпитати вождя про вірування племені.

Трохи помовчавши, Бенгас поспитав:

— А в племені добрих білих теж є священна тварина?

— Ні.

— Хто ж тоді створив першу людину вашого племені? Біги беруть початок від птаха ква-ква, мопи — від яструба, кокондо — від співучої риби…

Павел зрозумів, куди хилить вождь. Племена, мовляв, мають різне походження, в залежності від тотема. Тотемізм — то культ тварини або рослини, властивий племенам у первісній стадії розвитку.

— Ми не визнаємо такого походження, — спробував пояснити негрові географ, але той примружив очі й доброзичливо всміхнувся.

— Біла людина не каже правди! — кинув він. — Очевидно, біле плем'я тримає це в таємниці.

Павел не хапався заперечувати. Дивлячись на зелені городики, вони завели мову про рослини. Вождь розповів, що плем'я головне вирощує бульби: таро чи ямс, чиї корені треба висушувати й потім терти на борошно. Обробляють ще масамбелу — високе просо, та мосанго — сорго, а також батати — солодку картоплю. Та ще гарти, або кари, чий плід схожий на грушу; з їхніх кісточок чавлять олію для їжі й для освітлення; крім того, плем'я вирощує африканську сочевицю й вічнозелену маніоку, з чиїх плодів печуть щось подібне до європейського хліба.

Розмовляючи, Бенгас не зводив очей з Павлового одягу, допитливо придивлявся до кобури з пістолетом, ковдри, брезенту, чобіт, торби, вшитої з лляного полотна.

Коли гості зібралися йти, Павел подарував вождеві та ковалеві добрі ножі з дерев'яними колодочками. Бенгас узяв дарунок обережно, з цікавістю оглянув його, покрутив на всі боки, потім поторкав пальцем жало, задоволено крякнув і хутенько сховав собі у набедреникові. А коваль, як справжній майстер, зігнув сталеве лезо, повертів у руках, приклав ще й до вуха, а тоді легесенько постукав молотком.

— Добо, добо! (Гарний, гарний!) — нарешті пропищав він і квапливо почимчикував до громадської хатини.

Маванді Павел власноручно почепив на шию два разки синього намиста. Від хвилювання дівчині аж дух перехопило. Вона сором'язливо глянула на географа й на всі заставки помчала до селищного майдану. Навколо неї з'юрмилися цікаві жінки та дівчата, які заздрісно роздивлялись дорогоцінний подарунок.