Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 40

І довго розводився про плоскогір'я, що здіймались понад берегом, про гори Еренге, Аус, Омотаке, Карає, утворені з пісковиків та конгломератів. Ріки в дощів'я виходять з річищ і заливають долини, але в спеку геть пересихають. Десь там, за горами, лежить Людеріц — район, де знайдено великі поклади діамантів.

— А чи ви часом не географ? — несподівано запитав Альварес.

— Так, географ.

— О, то на вас там чекає справжня скарбниця! — зітхнувши, сказав португалець. — Крім багатої колекції, зможете мати ще й повну кишеню. Яку пишну природу побачите в цій частині континенту! Скажіть: хочете повернутися додому багатієм? То послухайте мене! Там лежать цілі області невикористаної землі. Родючий грунт аж тужить за добрим господарем!

Павел скоса подививсь на Альвареса.

— Що захочете, те й матимете! — шамкотів Альварес. — Земля — задарма, робоча сила — задарма! Багатство!

— Про яку це ви землю кажете? — сердито спитав його Павел.

— У цій частині континенту плантаторів і досі обмаль! А грунти дуже добрі. Дикуни самі оброблять вам землю задурно.

Балканов похмуро щулився на португальця.

— Я їду не для того, щоб загарбати собі землі африканських племен! — обурено мовив він. — І негрів теж не збираюсь у ярмо запрягати!

Альварес, хитро примруживши ліве око, посміхнувся:

— Хіба я вам пропоную щось таке? Просто дикуни не можуть використати землю самі. Не вміють! А підкорити їх вам буде легко. У вас є зброя!

— Не маю й на думці ніяких загарбницьких планів, чуєте? — гримнув спересердя Балканов. — Я — науковець, і в мене зовсім інша мета, ясно вам? І взагалі годі вже про це!

Сімоне знітився і винувато зіщуливсь, погладив бороду, потім, сплюнувши, знову підків на географа погляд.

— А чому це вчена людина повинна ввесь свій вік жебракувати? Вам, навпаки, треба багато, дуже багато грошей!

— Я одержую гроші за свою працю.

— Ет, дурниці! Хіба на ті мідяки можна пристойно жити?

— То що ж — треба грабувати негрів? — іронічно посміхнувся Павел.

Альварес тільки здвигнув плечима.

А Павел цю мить подумав, що, можливо, його батько потрапив у пазури отакого людця. Бідолашний! Ось тут, поруч, стоїть родич тих невідомих дигерів-авантурників, які за зерна діаманта ладні вбити кого завгодно.

Відтоді португалець став Павлові ще осоружніший.

VII

Корабель, увесь час тримаючись попід берегом, швидко «підіймався на північ», як кажуть тут моряки.

Праворуч ось уже десятий день тяглася зелена смужка землі. Вона була схожа на порослу травою стежинку між сиво-блакитними скелями та синім безмір'ям океану. За узбережжям здіймаються терасуваті Снігові гори. У глибоких ущелинах там протікають ріки. Десь там ще далі — Гора Геніїв, або ж Мулонго Замбі, з високим кратером вулкана. Кожні три-чотири години з того кратера шугає дим із сірчаними випарами.

Коли «Севастополь» поминув тропік Козерога, моряки помітили біля самого берега якісь темні цяточки. Здаля ті цяточки нагадували стадо китів, що заблукало до невеликої затоки. Але згодом стало добре видно корпуси військових кораблів. Один кліпер квапливо вийшов з бухти й подався у відкрите море. У далекоглядну трубу Павел побачив, що то німецький патрульний корабель, озброєний кількома гарматами. Кліпер перейняв «Севастополь», зробив коло й ліг у паралельний курс.