Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 189

Домбо перший помітив похід. Залишивши марімбу в альтанці, він убіг до хати старого Балкана. Кімната була позаставлювана впакованими кошиками. Спритно переплигнувши через ті кошики, негреня вигукнуло:

— Гамба, йдуть!

Павел саме загортав зошити широкими стяжками кори червоного дерева. Старий Балкан сидів на полу й пихкав з довгої очеретяної люльки. Почувши Домба, обоє стрепенулись. Балкан сперся на ціпок, поволі став на ноги й пошкандибав до дверей.

— То, кажеш, усе? — виходячи, спитав він.

— Увесь багаж запакований і добре ув'язаний, — відповів Павел.

— На скількох носіїв?

— На десятьох.

— А всього скільки нам треба буде людей?

— Двадцятеро. Не більше!

Цей час Гагама та Капоко внесли на подвір'ячко ноші, виплетені з жилявої кори на добрих бамбукових держаках. Старий вигнанець розчулився, на очах йому забриніли сльози. Він покульгав назустріч Гагамі. Павел закинув рушницю за плече й також вискочив надвір. Домбо, в новому набедренику, підперезаному зверху пістолетом, наздогнав географа. На подвір'ї вже чекали носії.

Гагама, поважний і врочистий, підступив до старого Балкана й привітав його піднесеним угору списом. Потім знову засурмив. Ту ж мить на подвір'я вбігло п'ятдесятеро молодих стрільців.

— Ці безстрашні воїни супроводжуватимуть білих людей до Великої води! — кивнув на них вождь.

Потім приклав до вуст відшліфоване слоняче ікло і знову тричі засурмив. Тієї ж миті узбіч стрільців прошаруділи кроки десятьох юних тубілок, убраних у гарні барвисті муканзо. Вождь усміхнувсь і кивнув у їхній бік списом:

— А це найхоробріші й найроботящіші дівчата племені. Моє плем'я не має кращих на вроду дівчат. Чи пристає бома Павел на те, щоб вони стали йому дружинами? Бома Павел не має власної хатини в жодному роді, тому кожен рід виділив йому по одній нареченій!

За цими словами «наречені» сором'язливо понахиляли голови, тайкома зиркаючи на географа. Натовп тихенько зажебонів.

Павел розгублено подивився на струнких дівчат. Домбо, затуливши долонею рот, лукаво блимав на свого гамбу. Мавпочка вовтузилась на Гагаминому плечі й намагалась вискубти з зачіски в Айя найбарвистішу пір'їну.

— Оце зав'яз, як порося в тину! — шепнув до батька Павел. — Скажи вождеві, що закони білого племені не дозволяють цього робити!

Старий насупився й глянув на сина спідлоба:

— Ти хочеш, щоб плем'я образилось? Люди тобі й віри не візьмуть, бо вважають, що закони однакові для всіх племен. Будьмо чемніші. Краще задайсь у цьому на мене. Ти не знаєш тутешніх звичаїв.