Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 174

При дворі великого хана весь час влаштовували бенкети. Імператор подарував Марко вишитий золотом костюм. Він був оздоблений перлинами і коштовними каменями. «Ціна йому — п'ятнадцять тисяч бізантін, — пояснив Марко дівчині. — Ти лиш глянь, Ашіма, такого вбрання не носить навіть дож Венеції. За нього можна купити цілий корабель!» Звичайно, розкіш імператорського двору трішки засліпила його. Де вже йому було помітити дві білі квітки жасмину в чорному волоссі дівчини!

Напевно, сидить зараз у своїй кімнаті і записує все, що побачив і почув при дворі імператора. Або, схилившись над книгами, вивчає татарську чи уйгурську мову. Кажуть, що кунгуратський народ віддав на службу імператорові тисячу найкрасивіших дівчат, дочок князів та інших родовитих людей. Коли хто-небудь з сановників забажає взяти собі жінку, він звертається до імператора з проханням. Якщо імператор ставиться до нього прихильно, то віддає йому одну з цих юних красунь та ще й з великим посагом. Так його величність дбає про своїх вельмож.

А хіба вона, Ашіма, гірша за дівчат кунгуратського народу? Дівчина провела пальцем по лобі й носі і торкнулася красивих губ.

Вона сиділа в альтанці і мріяла. Якби хто-небудь спитав її: «Що було найкращого в твоєму житті?» вона знала б, що відповісти. Не щось велике, особливе, не коштовні прикраси з діамантів і перлів. Ашіма нічого не знала про страшну небезпеку, яка загрожувала Марко того весняного вечора в Канчоу. Тому ніщо не затьмарювало її прекрасних спогадів про ту вечірню розмову з Матео і Марко. Коли Ашіма розповідала казку про дивовижного коня та синів індійського короля, вона вперше відчула себе вільною від похмурих тіней минулого.

Вона запам'ятала кожне слово. В кімнаті було темно. Вугілля перегоріло, і в металічній жаровні лишився тільки білий попіл. «Якби ти мала чарівного коня, — сказав їй тоді Марко, — ти б вмить покинула нас». «Похолодало. Ти змерзла, донечко», згадується їй стурбований голос Матео. Але Марко раптом каже: «Я одвезу тебе в Куньмін, Ашіма. Коли ми дістанемося до двору великого хана, я попрошу в нього дозволу поїхати через Китай. Ми вирушимо всі разом: Матео, ти і я».

Це, мабуть, туга за домівкою ятрить їй серце. Ось уже кілька років вони прожили у великому, гомінкому місті, а він і досі ще жодного разу не обмовився про те, що одвезе її в Куньмін. Ох, вона й сама добре не знає, чого їй бажається. Може, вийти зараз з альтанки і заспівати пісню? Або нарвати лугових квіток. І те добре й те. Але все ж таки найкраще лишитися в альтанці. Своїм співом або навіть своєю появою вона може перешкодити Марко, а цього їй ніяк не хотілося. Можливо, він зараз знову готується до якогось бенкету чи прийому при дворі імператора. Раптом вона почула його оклик:

— Ашіма, де ти?

Їй здалося, що в голосі Марко прозвучала турбота. Ашіма сховалася в затінку і стала вичікувати. Хіба ж вона може так раптово вийти на яскраве сонце? Хіба ж вона не стомилась? Очі її майже заплющилися. Мабуть, він уже стоїть біля дверей і нетерпляче чекає на неї.