Читать «Наказано вижити» онлайн - страница 7

Він пригадав те свято, яке було в нього восени тридцять сьомого, коли командування дозволило йому перейти фронт під Гвадалахарою, старанно залегендувавши для Берліна «необхідність зустрічі з агентурою СД, засланою в республіканську Іспанію». На «вікні» його зустрів Григорій Сироєжкін, вони подружилися в двадцять першому, коли Дзержинський послав Ісаєва в Таллін у справі викрадення діамантів із Держсховища, а Григорій був на зв'язку з ним і Шелехесом-молодшим, резидентом Чека в Естонії.

…Сироєжкін привіз його в невеличкий особняк поблизу Валенсії, там уже зібралися Володимир Антонов-Овсієнко, Михайло Кольцов, Родіон Малиновський, Хаджі Мурат Мамсуров, Яків Смушкевич і Роман Кармен. З кожним із цих людей Максима Ісаєва зв'язувала дружба з тих давніх і прекрасних років революції, коли Антонов-Овсієнко часто заходив до Дзержинського; Родіон Малиновський був у Василя Блюхера, який переправляв Ісаєва до Владивостока; з Яковом Смушкевичем, нинішнім радником республіканської авіації, його дороги перетиналися в Китаї, коли там були Блюхер і Михайло Бородін, — допомагали створювати революційну Червону Армію…

Він пробув у друзів всього тільки одну ніч. Ніхто не зімкнув очей. Згадували тих, з ким дружили: Павла Постишева, Якова Петерса, Миколу Подвойського, Михайла Кедрова, Григорія Петровського, Миколу Криленка, Артура Артузова.

Потім Ісаєв вийшов у маленьку кімнату разом з Антоновим-Овсієнком — той був генеральним консулом в Іспанії, відповідав за все.

— Максиме, — сказав Антонов-Овсієнко, закурюючи, — я знаю, що ти захочеш зараз написати рапорт, щоб тебе відкликали на Батьківщину, я знаю, що сили твої вичерпуються, я розумію все, мій товаришу… Але я не передам твій рапорт у Центр, тому що боротьба з фашизмом, — а він багатоликий, як перевертень, — тільки ще починається, і це буде довга й кривава боротьба.

Антонов-Овсієнко важко затягся, пильно подивився на Ісаєва, потім, зітхнувши, дивно всміхнувся:

— Знаєш, мені, як людині військовій, — як-не-як прапорщик з п'ятого року, тридцять два роки стажу, — відомі всі військові накази… Але є один, якого немає в статутах: «Наказано вижити»… Розумієш?

— Розумію, — відповів тоді Ісаєв. — Але чи розуміють там, дома, що…