Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 173

— Хм… Я його теж уявляв собі інакше… Він більше не приходив?

— Ні.

— А минулої ночі?

— Ні-ні…

— А з ким була минулої ночі мадемуазель Прієр?

— Стривайте… Щось не пригадую… Де ж це вона сиділа? Ні… Минулої ночі я її не бачив…

— А синьйор Рігуардо був?»

— Теж ні… Він іще в травні поїхав до Аргентіни… То ви ще не передумали вступати?.. Чи, може, не знайшли нікого, хто б міг вас порекомендувати?

— Навпаки, тут стільки знайомих. Наприклад, цей…

Мегре показав пальцем ще на одне ім'я: «Мелан Франсуа, 38 років, стоматолог, вулиця Акацій 38-А».

— Це часом не той зубний лікар, що живе в особняку?

— Мушу признатися, що я ніколи не був у нього вдома, — ухильно відказав Ландрі.

— А що вам про нього відомо?

— Він буває у нас досить часто, але ніколи не танцює… Схоже, що це дуже розумна людина.

Палець повільно повз далі, хоча Мегре намагався нічим не виказати своєї зацікавленості.

«Рекомендують: Ніколь Прієр та Мартін Буе…»

— Мартін Буе — це така висока блондинка?

— Я бачу, ви її теж знаєте… Чудові поручителі… Щоправда, мосьє Мелан у нас новий член… Всього третій місяць… Та для вас ми зробимо виняток… Отже, ви вступаєте?

— Треба подумати… Я скажу вам пізніше. Здається ваші уже сходяться….

— О! Мені вже справді час іти донизу.

— До речі, ви знайомі з Манюєлем?

— А хто це? Актор?

— Манюель Пальмарі…

— Що він робить?

— Нічого.

— Щось не пригадую… Ні. Чи я повинен його знати?

— Краще не треба… Ще раз дякую вам мосьє Ландрі.

— Ви, може б, зайшли до нас на хвилинку? Подивитися. Не хочете?.. А ви, мадам?.. Тоді, даруйте, я…

Пані Мегре терпляче чекала, поки чоловік розрахується, і, коли вони опинилися на вулиці, запитала:

— Ти довідався про те, що хотів?

— Я довідався про багато речей, та поки що не знаю, що вони важать… Поки ми в цьому районі, давай пройдемо на вулицю Акацій.

І, пройшовши з десяток кроків, зітхнув:

— Коли б тільки цій Ніколь не закортіло сьогодні танцювати в клубі…

— Ти гадаєш, він їй усе розповість?

— Я певний цього… І якщо вона розкаже своєму дядечкові, що я випитував про неї в клубі, — завтра нам доведеться лаштуватися в дорогу…

Він промовив це таким веселим тоном, що, стиснувши йому руку, пані Мегре запитала:

— Ти хочеш приховати, що тобі сумно?

— Ні. Я просто намагаюсь вирішити, що краще в моєму теперішньому становищі: продовжувати чи послати все під три чорти і йти геть.

— Цього ранку ти переніс тяжкий удар?

— Еге ж… Уперше в житті допитував не я, а мене… Та ще й як!.. У нас це називається «допит з погрозами»… Не знаю, що я зроблю, якщо це повториться…

— А чому ти не боронився?

— В мене надто сильні супротивники… Я міг би не стриматися, і тоді б усе пішло шкереберть…

— Ти гадаєш, що ця дівчина сама…

— Боронь боже!.. Ця дівчина — підставна фігура… Все було задумано занадто добре для дилетантки… Тут відчувається досвідчена рука. Адже нічого не забуто — і узгодження часу, і можливі свідки… Мартін Буе, телефонна розмова в присутності хазяїна кав'ярні… Певна річ, вона не плела перед ним казна-чого, а розмовляла, як цілком твереза… А зі мною вона говорила впівголоса, так що він нічого не чув… Потім бари, по яких я буцімто її тягав… Їхній опис у протоколі можна припасувати до півсотні всіляких гадючників у районі Сен-Жермен-де-Пре… І принаймні в десятку з них на той час повно людей, так що ніхто б нас не помітив… Нарешті, готель… Я справді піднявся з нею на другий поверх і через її трюк залишався хвилин десять у номері…